УДК 373(091)
Барбашова І. А.
ПРОБЛЕМА СЕНСОРНОГО РОЗВИТКУ МОЛОДШИХ УЧНІВ: ІСТОРИКО-ПЕДАГОГІЧНИЙ АСПЕКТ
Бердянський державний педагогічний університет
Вступ. Проблема сенсорного розвитку особистості в молодшому шкільному віці постала перед дидактикою наприкінці ХХ століття, тому важливою умовою її всеохопного усвідомлення є вивчення світового досвіду початкового навчання та здобутків педагогічної думки з найдавніших часів до сучасності. Вимоги принципу історизму, з одного боку, та широта досліджуваного періоду – з іншого, визначають необхідність виокремлення у багатовіковому шляху навчання молодших школярів перцепції історично значущих часових інтервалів. Доцільно, на нашу думку, співвіднести такі проміжки із загальновизнаними епохами розвитку людської цивілізації, ґенезою педагогічної думки і виділити у становленні аналізованої проблеми наступні періоди: донауковий (найдавніші часи – ХVІ ст.), класичний (ХVІІ–ХІХ ст.), реформаторський (перша половина ХХ ст.), науково-нормативний (друга половина ХХ – початок ХХІ ст.).
1. Накопичення досвіду сенсорного розвитку дітей у донауковий період
Схарактеризуємо донаукове визрівання думок про вдосконалення чуттєвої сфери особистості впродовж двох історичних етапів: у первісному суспільстві та стародавні часи (зародження виховання – ІV ст.); добу Середньовіччя і Відродження (V – XVI ст.).
Формування в молоді процесів сприймання в епоху становлення первісного людського суспільства було підпорядковано умовам природного виживання, відбувалося стихійно, шляхом наслідування конкретних форм людської життєдіяльності (полювання, риболовлі, готування їжі, виробництва знарядь праці, посуду і примітивного одягу, облаштування житла, спілкування, відправлення релігійних ритуалів, пісенно-танцювальних дій тощо). У міру зростання продуктивних сил, ускладнення людських знань перцептивний розвиток дітей стає органічною складовою розумового виховання, яке відокремлюється від фізичної праці та набуває функції, що існує одвічно, – передавати новим поколінням накопичений соціальний досвід.