Аблязова О. М.
МЕХАНІЗМ КОНТРОЛЮ ЯКОСТІ ПРОДУКТІВ ХАРЧУВАННЯ З ГЕНЕТИЧНО МОДИФІКОВАНИМИ КОМПОНЕНТАМИ
Східноєвропейський університет економіки і менеджменту
Обґрунтована необхідність нарощування обсягів продуктів харчування в умовах зростаючої продовольчої кризи, можливість часткового вирішення цієї проблеми за рахунок продукції з генетично модифікованими компонентами. Запропонований механізм контролю сировини та продуктів харчування з ГМО.
Ключові слова: «генетично модифіковані організми», «ГМ-культури», «механізм контролю», «лабораторії контролю якості», «законодавство», «продовольство», «сировина», «якість продуктів харчування».
The necessity of increasing the volume of food in terms of growing food crisis, the possibility of a partial solution to this problem through the production of products with genetically modified components are substantiated. The mechanism of control of raw materials and food from GMOs is proposed.
Keywords: «genetically modified organisms», «GM-crops», «control mechanism», «laboratory quality control», «legislation», «food», «raw materials», «quality of food».
Ситуація на світових ринках продовольства свідчить, що на ньому одночасно спостерігаються наступні тенденції:
1) з 2008 р. відчувається нестача продовольства, яка поступово переростає в продовольчу кризу;
2) швидкими темпами нарощуються обсяги виробництва і комерціалізації продукції з генетично модифікованими компонентами;
3) зростає зацікавленість споживачів у здоровому та повноцінному харчуванні з використанням органічного агровиробництва.
Всі три напрямки нарощування обсягів продовольства населення планети тісно пов’язує із необхідністю збереження природного довкілля. В значній мірі вирішити проблему нарощування обсягів виробництва можна за рахунок досягнень генної інженерії.
Результати досліджень посівних площ, валових зборів і обсягів продаж продукції генетично модифікованих культур в розвинених країнах і країнах, що розвиваються, свідчать про зростання цих показників швидкими темпами. Так, за період з 1996 по 2010 рр. посівні площі, зайняті під ГМ-культурами зросли в 87 раза і досягли 148 млн. га, а динаміка продаж – в 50 разів [1].
На сьогодні відсутні достовірні, науково доведені дані про шкідливість ГМ-продуктів харчування. Але й не доведена їх безпечність [2]. Тому населення відноситься до ГМ-продуктів з недовірою.
В Україні зростає кількість і асортимент вітчизняної та імпортної продукції з ГМ-компонентами. Разом з тим відсутній ефективний механізм контролю якості і безпеки продуктів харчування.
Не розроблена і невідпрацьована система реєстрації і проходження імпортної і вітчизняної модифікованої продукції на шляху від виробника – переробного підприємства (або імпортера) – до споживача.
Технічний стан наявного обладнання не дозволяє здійснювати ефективний контроль за якістю продукції, в тому числі і з генетично модифікованими компонентами.
Відсутній контроль за діяльністю біо-транснаціональних компаній (ТНК). Наявність ГМО в насіневому матеріалі і в продуктах харчування систематично не вивчалася.
Біо-ТНК ведуть масований політичний і економічний тиск на урядові структури, контролюючі і місцеві органи влади з метою отримання дозволів на вирощування і використання ГМ-рослин в Україні.
Більшість підприємств харчової та переробної промисловості нехтують станом здоров'я споживачів. Виробники за рахунок зниження витрат на виробництво, використання ГМ-сировини і продукції з ГМ-компонентами намагаються збільшити свої прибутки.
За даними «Укрметрдержстандарт», зараз в середньому біля 30% продуктів харчування, що реалізуються в країні, містять генетично модифіковані організми. В деяких товарах ця питома вага ще вища. Найбільша ймовірність знайти ГМО в продукції, при виробництві якої використовується соя. З 1 млн. га сої, яка вирощується в Україні, трансгенною є 70%. В США на трансгенну сою приходиться біля 80% посівів, в Аргентині – майже 100%.
ГМ-соя може входити до складу хліба, печива, маргарину, супів, піци, їжі швидкого приготування, м’ясних продуктів (наприклад, вареної ковбаси, сосисок, паштету), муки, цукерок, мороженого, шоколаду, чіпсів, соусів, соєвого молока та інших продуктів харчування [3] (в харчовій промисловості соя, як компонент використовується при виробництві 240 видів продукції).
В Україні відсутня державна політика, направлена на ефективну боротьбу з неякісною продукцією, бажання перешкодити агресії вітчизняних і імпортних неякісних продуктів харчування і, зокрема, продукції з ГМ-компонентами.
З метою вдосконалення механізму контролю якості продуктів харчування, гарантування споживачам її високу якість та безпечність, надання права самостійно обирати товар, отримувати повну, достовірну, об’єктивну, науково підтверджену інформацію про компанії, що виробляють продукцію з ГМ-компонентами, які постачають її на українські ринки, необхідно здійснювати наступні заходи.
1. Виробникам сировини і торговельним підприємствам слід покращити співпрацю з науковими центрами, які розробляють нові методи визначення ГМ-культур та інгредієнтів.
2. Необхідно створити Агенцію з контролю за використанням ГМО, яка координуватиме підготовку нормативних актів, організацію і роботу лабораторій (нині в Україні діє 28 лабораторій, які здатні визначати вміст ГМО в продукції, з них 9 – в системі Держспоживстандарт і 17 в системі Міністерства охорони здоров'я), що дозволить посилити контроль за поширенням на території України рослин і продуктів з ГМО.
3. В кожному обласному і районному центрі необхідно створити лабораторії для ефективного контролю за наявністю в насіннєвому матеріалі, сировинні і продуктах харчування модифікованих білків.
4. Розробити та затвердити методику, за якою проводитимуться перевірки на наявність ГМО в сировині і продуктах харчування. Нині кожна із існуючих лабораторій працює на свій розсуд.
5. Доцільно видати Єдиний реєстр ГМО з чітким переліком назв цих організмів та видів модифікації в Україні.
6. Вдосконалити законодавство щодо маркування продуктів на вміст модифікованих білків.
7. Наполегливо впроваджувати основні положення Картахенського протоколу, доповнень до Орхутської конвенції «Про участь громадськості в прийнятті рішень з питань ГМО» шляхом створення громадських організацій [4]. Останні через місцеві бюджети або через спеціально створені фонди зможуть закупляти сучасне обладнання і проводити дослідження продуктів харчування на їх біобезпечність.
8. Громадським організаціям і органам самоврядування необхідно добиватися включення в законодавство положень про зони, вільні від трансгенів, надавати право місцевим адміністративним одиницям об’являти себе такими зонами.
9. Кабінету Міністрів не слід допускати створення міжнародними біо-ТНК продовольчої диктатури. Це може мати непередбачувані наслідки. Звичайні сорти картоплі модифіковані геном «Термінатор» – біо-ТНК дозволяють отримати контроль над продовольчим ринком, в результаті виникатимуть голодні бунти, які можуть використовуватися як засіб політичного тиску на уряди країн або для обмеження чисельності населення деяких країн.
10. Кабінету Міністрів і його підвідомчим структурам не слід допускати перетворення ГМО в надкомерційну структуру і використовувати окремі розробки з компонентами ГМО як військову зброю. Контроль біо-ТНК над ринком таких технічних культур як бавовна і олійні культури може призвести до неконтрольованого виробництва пороху, твердого палива, інших компонентів військового призначення.
11. Система ринкового контролю якості продуктів харчування повинна працювати в автоматичному режимі. Для цього необхідно щорічно виділяти в бюджеті кошти, які б давали можливість анонімно закуповувати і перевіряти продукти харчування. При виявлені в зразках значних порушень і невідповідності вимогам якості, всю партію продукції необхідно знімати з продажу та утилізувати. За менші провини – накладати великі штрафи. Ця система контролю успішно працює в Європейському Союзі, але в Україні вона поки що не використовується.
Впровадження запропонованого механізму дозволить створити ефективну систему контролю за якістю продуктів харчування і зокрема, з генетично модифікованим організмами в насіневому матеріалі, сировинні та продуктах харчування.
Література:
1. Клайв Джеймс. Світовий стан комерціалізованих біотехнологічних / генетично модифікованих культур : 2000 – 2010 рік : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.isaaa.org.
2. Суворова Т. До цього часу безпечність ГМО не доведено / Т. Суворова // Голос України. – 2011. – 26 січня. – С. 1.
3. ГМО в Дніпропетровську : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://fpd.org.ua/russian/poleznaja-informacija/poleznaja-informacija/gmo-v-dnepropetrovske.html.
4. Закон України «Про приєднання України до Картахенського протоколу про біобезпеку до Конвенції про біологічне різноманіття» від 12.09.2002 № 152-IV : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=152-15.