УДК 631.52

Дмитрук Б. П., Аблязова О. М.

СУЧАСНИЙ СТАН, ПРОБЛЕМИ ТА ПЕСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ РИНКУ ГЕНЕТИЧНО МОДИФІКОВАНОЇ ПРОДУКЦІЇ

Східноєвропейський університет економіки і менеджменту

 

Вступ. В останні два десятиліття питання виробництва і споживання генетично модифікованих організмів і продукції, отриманої з їх використанням, набувають у світі, і зокрема в Україні, все більшої актуальності. Але значна частина населення, яка і є основними споживачами продуктів харчування, недостатньо інформована про досягнення сучасної біології, зокрема, її важливого напрямку – генної інженерії рослин, які позитивні і негативні наслідки можуть відбутися в навколишньому середовищі від вирощування ГМ-рослин, як вони впливають на живий організм, і , зокрема, організм людини, яка споживає продукти з ГМ-компонентами.

Відсутність об’єктивної, достовірної, зваженої, неупередженої, науково-обґрунтованої інформації породило навколо ГМО багато міфів. На сьогодні не встановлені будь-які негативні наслідки для навколишнього середовища і здоров'я людини від використання ГМ-рослин і отриманих від них продуктів харчування і кормів, що присутні зараз на комерційному ринку.

За період освоєння біотехнологій і комерціалізації продукції з ГМ-компонентами країни, що займають лідируючі позиції, накопичили великий досвід в питаннях, які стосуються аналізу ризиків, реєстрації, використання і регулювання обороту ГМО. Перед тим, як впроваджувати і виходити на ринок з такою продукцією, вона проходить ретельну процедуру перевірок, проводиться оцінка на її безпечність.

Рослини з ГМ-компонентами дозволяють вирішити велику кількість проблем: підвищувати в 2–3 раза урожай і валові збори багатьох сільськогосподарських культур; корисні культурні рослини можуть вирощуватися за таких умов, за яких звичайні сорти чи гібриди рости і давати врожай не можуть; такі рослини не потребують використання гербіцидів і менш вразливі комахами-шкідниками і стійкі до хвороб; скорочуються витрати на засоби захисту рослин, які сьогодні досить дорогі; знижуються витрати на одиницю площі, одиницю врожаю, тому і знижується собівартість продукції; суттєво зростає продуктивність сільського господарства та доходи сільськогосподарських виробників.

Широке використання біотехнологій дозволить нарощувати обсяги виробництва продуктів харчування і покращити забезпечення ними населення планети, нестача яких відчувається вже сьогодні і ця негативна тенденція буде зростати.

1. Світові тенденції виробництва та комерціалізації продуктів харчування з ГМ-компонентами.

Проблема забезпечення населення планети продуктами харчування з кожним роком стає все гострішою. При цьому мова йде не лише про бідні країни Африки і Азії, де, за даними ООН, страждають від хронічного голоду майже 1,02 млрд. чол., а й про Західну Європу, а також США.

За офіційними даними ООН, з 2005 р. ціни на продукти в усьому світі подорожчали в 2,5 раза: якщо в 2004 р. продуктова корзина однієї людини на місяць коштувала 100 дол., то сьогодні ця цифра дорівнює 240 – 260. В Україні зростання цін за цей же період становило мінімум в 4 раза [1, с. 12].

Причин зростання цін декілька.

1. Зростає чисельність населення планети. Станом на 1 листопада 2011 року вона досягла 7 млрд. чоловік. До 2020 р. очікується зростання чисельності населення планети до 7,8 млрд., а до 2050 р. – до 10,9 млрд. [2].

2. В усьому світі стрімко зростає міське населення, в той час як сільське скорочується. Утримати молодь на селі можна лише високими зарплатами, наявністю хорошого житла, сучасного рівня соціальних послуг, але цього не відбувається. І як наслідок бажаючих займатися землеробством стає все менше. Це є однією з причин, що в США і ЄС фермерські господарства дотуються державою.

3. Темпи зростання чисельності населення планети випереджають темпи нарощування обсягів продуктів харчування.

4. У великій кількості країн (Китай, Індія, В'єтнам, Корея та ін.) зростають доходи населення, покращується раціон його харчування за рахунок споживання білкових продуктів харчування (м'яса, молочних продуктів тощо).

5. Продовжуються виснаження ґрунтів. Сьогодні в усьому світі деградовано більше 15% колись родючих земель, а на їх відновлення необхідна не одна тисяча років.

6. Відбувається глобальне потепління клімату, яке приводить до того, що влітку посіви в багатьох країнах гинуть, або врожай різко скорочується, а зимою посіви вимерзають.

7. Все більше відчувається нестача води у верхніх шарах ґрунту (рівень ґрунтових вод за останні 10 років знизився в 3,5 раза).

8. У 70-ті роки ХХ ст. сільське господарство багатьох країн світу, і вся агроекосистема, зіштовхнулися з проблемою забруднення навколишнього середовища хімічними препаратами і пестицидами, які використовувалися для захисту рослин від збудників хвороб і шкідників. Хімічні препарати, попадаючи в продукти харчування, згубно впливають на стан здоров'я людей. Крім того, вони дуже дорогі, тому зростає собівартість сільськогосподарської продукції.

9. Зростає вартість енергоносіїв. За декілька років ціни на нафту і газ зросли вдвічі. А вартість енергоносіїв безпосередньо впливає на всі види товарів, в тому числі і на продукти харчування.

10. В багатьох країнах з'являються «старі», давно відомі шкідники, зокрема саранча, і «нові», екзотичні, наприклад американський метелик. І «старі» і «нові» шкідники знищують велику кількість врожаю сільськогосподарських культур.

Якщо так буде проводжуватися і в подальшому, перед всім людством, на думку В. Бовсуновського, виникне загроза глобального голоду вже через 20 років [3, с. 12].

Безумовно, вчені всього світу працюють над новими технологіями в сільському господарстві. Починаючи від системи крапельного зрошення землеробства і плодівництва, нової техніки, нових сортів і гібридів культурних рослин і закінчуючи введенням в раціон людини нових продуктів харчування.

Принципово новим,  інноваційним,  напрямком  розвитку  науки,  який дозволяє успішно вирішити проблему нестачі продуктів харчування є генетично модифіковані рослини (ГМ-рослини).

Метод генетичних модифікацій дозволяє перенести цінні гени від одного об’єкта в інший на рівні ДНК незалежно від видової приналежності і створити принципово новий сорт пшениці чи будь-якої іншої культури, з конкретно заданими властивостями [4]. Трансгенні рослини набувають стійкості до шкідників та хвороб, мають покращені продуктові характеристики, стійкі до змін кліматичних умов (можуть набути холодостійких, морозостійких та інших властивостей), стресів. Врожайність таких рослин в півтора-два раза вища. В підсумку вартість продуктів в магазинах можна якщо не знизити, то хоча б не піднімати.

Перші трансгенні чи генетично модифіковані організми (ГМО) з’явилися у світі в кінці 80-х років ХХ ст. На наш погляд, біотехнології – це майбутнє людства, але з ним слід бути обережним.

Вплив ГМО на організм людини досі ретельно не досліджено, хоча вчені проводять наукові розробки і висувають певні, досить часто абсолютно протилежні, припущення.

Прихильники ГМО вважають: немає великої різниці, що саме ми їмо. Але насправді все далеко не так. Вчені надзвичайно стурбовані небезпекою ГМО для навколишнього середовища, продовольчої безпеки, здоров'я людини і тварин та вимагають мораторію на розповсюдження ГМ-організмів у відповідності з попереджувальним принципом [5, с. 36].

У вересні 2000 р. був опублікований відкритий лист, адресований всім Урядам – звернення вчених світу, занепокоєних все більш широким використанням для цілей харчової індустрії генетично модифікованих організмів. Лист підписали 828 вчених із 84 країн. В ньому вчені висловлюють свою стурбованість у зв’язку з небезпекою, яку ГМО представляють для біологічної варіативності – різновиду форм життя в даній екологічній системі або в цілому на Землі.

У листі звертається увага на такі джерела небезпеки, пов’язані з ГМО [6]:

1) появу нових генів і продуктів їх активності;

2) непередбачувані наслідки технології;

3) взаємодію між генами господаря і чужорідними генами;

4) розповсюдження «вбудованих» генів як через пилок, так і шляхом

горизонтальної трансформації.

Основні принципи біологічного убезпечення у сфері поводження із ГМО у загальному вигляді були сформовані ще у 1972 р. на Стокгольмській конференції з питань проблем навколишнього середовища. Надалі були розвинені у Всесвітній стратегії розвитку (1980), Всесвітній хартії природи (1982) [7, с. 50].

Незважаючи на наявність дискусійних питань, різних точок зору щодо означеної проблеми, біотехнології дуже активно впроваджуються в сільськогосподарське виробництво.

Найбільші посівні площі у всьому світі біотехнологічних культур займають соя, бавовник, кукурудза та ріпак. Вперше посіви такої сої зайняли більше 3/4 з 90 млн. га, бавовнику – майже половину – з 33 млн. га, кукурудзи – 1/4 із 158 млн. га, та ріпаку – більше 1/5 з 31 млн. га [8].

В кожній з дев’яти країн-лідерів з вирощування біологічних культур площа останніх складала більше, ніж 1 млн. га. Решту посівної площі, що становить 2,7 млн. га, поділили наступні 17 країн (табл. 1), у порядку зменшення площі. Сукупна площа під посівами біотехнологічних культур за період з 1996 р. по 2009 р. досягла майже 1 млрд. га (949,9 млн. га або 2,3 млрд. акрів).

Таблиця 1

Площі, засіяні генетично модифікованими культурами у світі в 2010 р.,

млн. га

№ з/п

Країна

Площа

Генетично модифіковані культури, що вирощує країна

15 біотехнологічних мега-країн, що вирощують 50 тис. га і більше генетично модифікованих культур

1.

США

66,8

Соя, кукурудза, бавовник, ріпак, кабачки, папайя, цукровий буряк, люцерна

2.

Бразилія

25,4

Соя, кукурудза, бавовник

3.

Аргентина

22,9

Соя, кукурудза, бавовник

4.

Індія

9,4

Бавовник

5.

Канада

8,8

Ріпак, кукурудза, соя, цукровий буряк

6.

Китай

3,5

Бавовник, томати, папайя, солодкий перець

7.

Парагвай

2,6

Соя

8.

Південно-Африканська Республіка

2,4

Кукурудза, соя, бавовник

9.

Уругвай

1,1

Соя, кукурудза

10.

Болівія

0,9

Соя

11.

Австралія

0,7

Бавовник, ріпак

12.

Філіппіни

0,5

Кукурудза

13.

Буркіна Фасо

0,3

Бавовник

14.

Іспанія

0,1

Кукурудза

15.

Мексика

0,1

Бавовник, соя

Інші країни

16.

Чілі

< 0,1

Кукурудза, соя, ріпак

17.

Колумбія

< 0,1

Бавовник

18.

Гондурас

< 0,1

Кукурудза

19.

Чеська Республіка

< 0,1

Кукурудза

20.

Португалія

< 0,1

Кукурудза

21.

Румунія

< 0,1

Кукурудза

22.

Польща

< 0,1

Кукурудза

23.

Коста Ріка

< 0,1

Бавовник, соя

24.

Єгипет

< 0,1

Кукурудза

25.

Словаччина

< 0,1

Кукурудза

Джерело: Clive James, 2010.

 

За останні п'ятнадцять років (1996-2010 рр.) світові площі (рис. 1), зайняті під вирощуванням генетично модифікованих культур збільшились у 87 разів (з 1,7 млн. га в 1996 р. до 148 млн. га в 2010 р.) [8].

Рис. 1. Світові площі, зайняті генетично модифікованими культурами в 1996-2010 рр.

Динаміка вирощування генетично модифікованих культур в країнах світу представлена в табл. 2.

Таблиця 2

Динаміка вирощування генетично модифікованих культур в країнах світу у період з 1996 по 2010 рр., млн. га*

Країни

Роки

1996

1998

2002

2005

2006

2007

2008

2009

2010

США

1,5

20,5

39,0

49,8

54,6

57,7

62,5

64,0

66,8

Аргентина

0,1

4,3

13,5

17,1

18,0

19,1

21,0

21,3

22,9

Канада

< 0,1

2,8

3,5

5,8

6,1

7,0

7,6

8,2

8,8

Китай

< 0,1

< 0,1

2,1

3,3

3,5

3,8

3,8

3,7

3,5

Південна Африка

< 0,1

< 0,1

0,3

0,5

1,4

1,8

1,8

2,1

2,2

Австралія

< 0,1

< 0,1

0,1

0,3

0,2

0,1

0,2

0,2

0,7

Бразилія

-

-

-

9,4

11,5

15,0

15,8

21,4

25,4

Індія

-

-

< 0,1

1,3

3,8

6,2

7,6

8,4

9,4

Іспанія

-

-

< 0,1

0,1

0,1

0,1

0,1

0,1

0,1

Парагвай

-

-

-

1,8

2,0

2,6

2,7

2,2

2,6

Румунія

-

-

< 0,1

0,1

0,1

0,05

< 0,1

< 0,1

< 0,1

Болівія

-

-

-

-

-

-

0,6

0,8

0,9

 

Інші країни

< 0,1

< 0,1

< 0,1

< 0,1

< 0,1

< 0,1

< 0,1

< 0,1

< 0,1

 

Світ

1,7

27,8

58,7

90,1

102,3

114,3

125

134

148

Примітка. * - розроблено автором за даними www.isaaa.org

 

В 1996 р. генетично модифіковані продукти виробляли 6 країн; в 2001 р. – 13; 2005 р. – 21; в 2007 р. – 23; в 2010 р. – 29 країн світу.

Світовим лідером з нарощування біотехнологічних культур є Бразилія. В   2009 р. вона випередила Аргентину і стала другою найбільшою країною по вирощуванню генетично модифікованих культур у світі: збільшення посівної площі на 5,6 млн. га було найбільшим абсолютним зростанням для будь-якої країни у світі, що еквівалентно 35% зростанню в порівнянні з 2008 роком. І ця країна має  можливість нарощувати обсяги виробництва продукції у майбутньому.

Швидкими темпами впроваджуються біотехнології в деяких Африканських країнах та Єгипті. В 2009 р. в Південній Африці посівні площі генетично модифікованих культур в порівнянні з 2008 р. зросли на 17%; в Буркіна-Фасо посівні площі Bt бавовнику збільшилися в 14 разів – з 8,5 тис. га в 2008 р. до 115 тис. га у 2009 р.

Збільшення площ, зайнятих під посівами ГМР, за період з 2000 по 2010 рр. (табл. 3) у середньому становить: в економічно розвинених країнах – 2,3 рази; в країнах, що розвиваються – 6,6 рази.

Таблиця 3

Порівняння площ, зайнятих генетично модифікованими культурами у розвинених країнах і країнах, що розвиваються у 2000-2010 рр., млн. га*

Країни світу

Роки

2000

2002

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

Розвинуті країни

33,5

42,7

53,4

56,3

61,4

64,9

70,5

72,4

77

Країни, що розвиваються

10,7

16,0

27,6

33,8

40,9

49,4

54,5

61,6

71

Всього

44,2

58,7

81,0

90,1

102,3

114,3

125

134

148

Примітка. * - розроблено автором за даними www.isaaa.org

 

Майже половину (46%) світової площі, зайнятої біотехнологічними культурами, засіваються країнами, що розвиваються, які, як очікується, за площами посіву випередять промислово-розвинені країни до 2015 року - досягнення Мети розвитку тисячоліття, коли світове товариство зобов’язалося зменшити абсолютну бідність та голод. Біотехнологічні культури вже дають свій внесок до досягнення цієї мети, а потенціал на майбутнє є величезним.

На сьогодні трансгенні культури становлять 9% від усіх використовуваних у світовому сільськогосподарському обороті культур (у порівнянні з 0,5% у 1996 р.).

Динаміка вирощування основних генетично модифікованих культур в період 2000-2010 рр. показана в табл. 4. Особливо широке розповсюдження отримало виробництво генетично модифікованої сої, кукурудзи, бавовни, площі під якими в 2010 р. досягли відповідно 73,3%, 45,8 і 21,0% усіх площ, зайнятих у виробництві ГМК. При цьому, в період з 2000 по 2010 рр. посівна площа, зайнята генетично модифікованою соєю, збільшилась в 2,8 раза, кукурудзи – в 4,4 раза, бавовни – в 4,0 раза, озимого ріпаку – 2,6 раза.

Таблиця 4

Динаміка вирощування основних генетично модифікованих культур

в 2000-2010 рр., млн. га*

Культури

Роки

2000

2002

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

Соя

25,7

36,5

48,4

54,5

58,6

58,6

65,8

69,2

73,3

Кукурудза

10,3

12,4

19,3

21,1

25,2

35,2

37,3

41,7

45,8

Бавовна

5,3

6,8

8,9

9,8

13,4

15,0

15,5

16,1

21,0

Озимий ріпак

2,8

2,9

4,3

4,6

4,8

5,4

5,9

6,4

7,4

Інші культури

< 0,1

< 0,1

< 0,1

< 0,1

< 0,3

< 0,1

0,5

0,6

0,5

Всього

44,2

58,7

81,0

90,1

102,3

114,3

125

134

148

Примітка. * - розроблено автором за даними www.isaaa.org

 

В Огляді ISAAA за 2008 рік прогнозувалося, що наближається нова хвиля біотехнологічних культур [9]. В 2009 році ця хвиля наблизилася. 27 листопада 2009 року уряд Китаю видав свідоцтва з біологічної безпеки для культур власної розробки: Bt рису та кукурудзи з вмістом фітази для загальнонаціонального поширення, надаючи дозвіл для реєстрації цих культур. Через 2 - 3 роки наступить період її комерціалізації.

На сьогодні рис, як найважливіша продовольча культура у світі, має потенціал прямої економічної вигоди для 110 млн. фермерських господарств, котрі його вирощують (440 млн. фермерів, що отримують прибуток, припускаючи в середньому чотирьох осіб на родину) тільки в Китаї та 250 млн. фермерських господарств, які вирощують рис, в Азії, що еквівалентно 1 млрд. потенційних отримувачів прибутку. Фермери і власники невеликих земельних ділянок, котрі вирощують рис, є одними з найбідніших виробників сільськогосподарської продукції у світі, що виживають завдяки наявності посівів рису, площа якого в середньому на одне господарство складає одну третину гектара. Bt рис може сприяти збільшенню продуктивності та подоланню бідності, та, з часом, зменшити потребу в пестицидах, сприяючи покращенню та самовідновленню природного середовища всупереч негативним наслідкам глобального потепління.

Те, що з 14 млн. фермерів, які отримують вигоду (прибуток), 90% або 13 млн. були фермерами-бідняками з обмеженими ресурсними можливостями, є надзвичайним фактом. Ці фермери вже здобули вигоду від вирощування біотехнологічних культур та матимуть в найближчому майбутньому величезні можливості для комерціалізації біотехнологічного рису та інших культур.

Другою за важливістю продовольчою і кормовою культурою у світі є кукурудза. Біотехнологічна кукурудза з вмістом фітази дозволяє свиням засвоювати більше фосфору і, таким чином, збільшити приріст ваги, зменшуючи забруднення навколишнього середовища, завдяки меншій кількості фосфатів у відходах цих тварин. Враховуючи підвищений попит на м’ясо у Китаї, кукурудза з вмістом фітази може забезпечити кормами галузь тваринництва та птахівництва покращеної якості для 500-ти млн. поголів’я свиней країни (половина світового поголів’я свиней) та 13 млрд. курчат, качок та іншої домашньої птиці. Кукурудза з фітазою має потенціал прямої економічної вигоди для 400 млн. фермерських господарств, що вирощують кукурудзу, 100 млн. з яких проживає в Китаї. Враховуючи роль рису та кукурудзи, які є найважливішими продовольчими культурами для великої частини населення, і збільшення впливу Китаю на інші країни, зокрема країн, що розвиваються, необхідно скористатися досвідом цієї країни. Провідна позиція Китаю у впровадженні біотехнологічних культур може слугувати  прикладом для наслідування іншими країнами. Це сприятиме їх економічній і промисловій незалежності завдяки самозабезпеченню харчовими продуктами, більшому ступеню впровадження самовідновлюваного сільського господарства, яке залежить від використання меншої кількості пестицидів, та подоланню бідності і голоду. Китайські біотехнологічні продукти рослинництва загальнонаціонального поширення мають виняткові потенціальні передумови для цієї країни та всього світу.

Збільшуються посівні площі і відбувається адаптація біологічного цукрового буряка. Так, в США і Канаді вона становить 95% від загальної площі [9].

В 2009 р. відбулися зміни в технології вирощування генетично модифікованих культур першого покоління продукцією другого покоління, що сприяло зростанню урожайності. Соя, стійка до Раундапу з підвищеною врожайністю   (RReady2Yield™) – перший приклад біотехнологічних культур нового класу, який досліджується багатьма технологічними розробниками, була висіяна в США та Канаді більш ніж 15 тис. фермерами на площі 0,5 млн. га.

За період з 1996 по 2008 рр. приріст продукції за рахунок впливу генетично модифікованих культур склав 51,9 млрд. дол. США. Він досягнутий завдяки двом факторам. По-перше, зниженню виробничої собівартості (50%), і, по-друге, значному приросту врожайності (50%) – в 167 млн. тонн продукції. Для отримання цього показника знадобилося би ввести в обіг додаткову площу в 62,6 млн. га.

У 2009 р. більше половини (54% або 3,6 млрд.) населення мешкало в 25 країнах, посівна площа в яких під комерціалізованими біотехнологічними культурами становила 134 млн. га, що еквівалентно 9% від загальної світової площі під сільськогосподарськими культурами (1,5 млрд. га).

Загальносвітова вартість ринку лише насіння біотехнологічних культур в   2009 р. оцінювалася в 10,5 млрд. дол. США. Загальносвітова вартість ринку комерційних біотехнологічних культур – кукурудзи, сої та бавовнику – оцінювалась в 2008 р. в 130 млрд. дол. США, яка, згідно з прогнозами, щорічно зростатиме на 10 – 15% [9].

Таким чином, виробництво біотехнологічних культур являє собою важливу технологію економії земельних ресурсів. Протягом цього ж періоду (з 1996 по 2008 рр.) номінальне зменшення застосування пестицидів становило 356 млн. кг активного інгредієнту (а.і.), завдяки чому економія пестицидів становила 8,4%. Тільки в 2008 р. зменшення викидів вуглецю (CO2) з площ посівів біотехнологічних культур становило 14,4 млрд. кг CO2, що еквівалентно викидам 7 млн. автомобілів.

В 2009 р. органи реєстрації 32-х країн світу (із 57 країн, що вирощують ГМ-культури) надали дозволи на імпорт біотехнологічних культур для використання в якості продуктів харчування та кормів.  Всього було надано 762 дозволів на 155 трансформаційних подій для 24 культур. Тому світова торгівля ГМ-культурами стрімко зростає (рис. 2).

Рис. 2. Динаміка продаж генетично модифікованих культур на світових ринках, млрд. дол.*

Примітка. * - розроблено автором за даними www.isaaa.org

 

Як видно із представленого графіка обсяги світової торгівлі ГМР зросли за п'ятнадцять років майже в 46,7 раза.

 

Сьогодні генна інженерія, як і вся наука рухається вперед. На зміну технологіям першої хвилі, коли в рослини привносилися агрономічні ознаки (стійкість до гербіцидів, шкідників тощо), приходить друга – покращення споживчих якостей. З’явився «золотий рис», збагачений вітамінами, в найближчий час буде отримана соєва і ріпакова олія, які матимуть оптимальне для споживання співвідношення жирних кислот.

Планується створити покоління ГМ-рослин, здатних синтезувати в своїх тканинах лікарські препарати, вакцини, антибіотики, вітаміни. Такі рослини будуть сприяти ефективному очищенню навколишнього середовища.

Наступний етап розвитку генної інженерії – створення біологічних фабрик для отримання нових сортів рослин і впровадження їх в галузі промисловості.

За попередніми даними, до 2015 року кількість країн, які будуть вирощувати ГМ-рослини, збільшиться до 40, кількість фермерів, які будуть вирощувати біологічні культури, досягне 20 млн., а загальна площа під біокультурами зросте до 200 млн. га.

Вчені-генетики вважають недоцільним відмовлятися від того, що може принести людині користь, підвищити якість життя і називають ХХІ вік «золотою епохою».

2. Біологічні технології як передумова підвищення продуктивності сільськогосподарського виробництва і вирішення продовольчої проблеми.

Найбільше супротивників біотехнологій проживає в Західній Європі. Населення цього регіону оцінює якість продуктів харчування з позицій високого повсякденного рівня життя абсолютно більшої частини населення.

Населення цих країн оцінює продукти харчування за такими критеріями:

-  наявність продуктів харчування;

-  рівень цін на основні продукти харчування;

-  поживність продуктів;

-  можливість існування.

Для даної групи країн зростаюча продуктивність в сільському господарстві, а відповідно, підвищення реального доходу, є пріоритетом економічного розвитку. Вирощування генетично модифікованих сільськогосподарських культур, таких як рис, кукурудза, соя та інші, здатне зекономити більше коштів в масштабах економік цих країн і значно перевищити витрати, пов’язані з екологічним ризиком безпеки продовольства.

Основною проблемою недовіри суспільства до біотехнології є те, що наукова громадськість не реагувала на занепокоєння суспільства або не змогла дохідливо і в популярній формі пояснити важливе значення цієї технології. У свою чергу суспільство занепокоєне такими питаннями: безпечність технологій, не ознайомленість з технологією, відсутність надійної інформації, нестача знань про запобіжні методи, негативне ставлення засобів масової інформації, опозиція з боку груп активістів (наприклад, «зелених»), недовіра до індустрії.

Біотехнологія є безпечним засобом поліпшення продуктів харчування. Протягом останніх років проведено тисячі перевірок, і не має жодного негативного звіту по трильйону вирощених рослин. На відміну від цього традиційні продукти харчування тестуються дуже рідко, наприклад, деякі види продовольства, оброблені радіоактивним випромінюванням. Більшість проблем виникає на етапах переробки та зберігання.

Академік Національної академії наук України і Української академії аграрних наук, професор О. Созінов вважає, що громадськість має не досить чітку уяву про те, що відбувається з трансгенами як в Україні, так і в цілому світі. У вітчизняних засобах масової інформації тематичні публікації з'являються епізодично і до того ж з діаметрально протилежними висновками [10, с. 4]. Накопичена інформація дає змогу визначити дві позиції щодо використання трансгенів – генетично модифікованих рослин: перша – так звана американська, яка базується на активній підтримці й широкому впровадженні в сільськогосподарську практику і продовольчу промисловість; друга – європейська, більш обережна, стриманіша. Остання пов’язана з тим, що достовірної інформації з цієї проблеми дається недостатньо, з упередженими висновками і неприйняттям самої ідеї. У розвинених країнах вже давно зробили свій вибір: майбутнє за біотехнологією. У найближчі роки їх кількість зросте. На різних стадіях польових випробувань або початкових етапах впровадження ГМР-культур знаходяться Болгарія, Росія, Румунія, Іспанія, Південна Африка, Філіппіни, Кенія, Індонезія, Замбія та інші країні.

Дискусія з приводу безпеки таких культур у цих країнах триває і по сьогодні, де біотехнологія продемонструвала свої переваги для фермерів, навколишнього середовища, національної економіки, а уряди вже почали робити певні кроки вперед. Створені ГМР-зразки сої, цукрових буряків, бавовни, інших культур одержали широке розповсюдження на плантаціях США і Канада, їх вирощують в Австралії, Аргентині, Китаї. Разом з польовими культурами удосконалюються ГМР плодових, ягідних і лісових культур.

Ми поділяємо думку академіка О. Созінова [10, с. 4], що використання в Україні генетично модифікованих культур могло б сприяти її економічному зростанню, насамперед через підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва.

Доктор біологічних наук, професор, зав. відділом генетичної інженерії Інституту клітинної біології і генетичної інженерії Національної академії наук України Н. Кучук переконаний, що «біотехнології», зокрема генетично модифіковані рослини, – один із двигунів науково-технічного прогресу. Вони дозволяють вивести нові сорти, стійкі до шкідників, що мають покращений склад білків і жирів. На здоров'я людини вони впливають не більше, ніж звичайні не модифіковані продукти – їх сородичі [11]. На його думку, якщо хтось із вчених стверджує, що ГМО шкідливі, то він повинен опиратися на авторитетні дослідження. На даний момент дослідів, які доводять, що трансгенні продукти негативно впливають на здоров'я людини, немає ні в Україні, ні за кордоном. При цьому не можна виключати, що такі дані коли-небудь можуть з'явитися, але при цьому дуже важливо розуміти, в якій кількості ГМО отримують негативну властивість. Тому, якщо знати дозу, в якій той чи інший продукт безпечний, то його сміливо можна вживати.

ГМ-технології успішно використовуються в сільському господарстві і нікому не приходить в голову подавати на тих, хто ними користується, в суд. Тому, вважає вчений, українцям вже пора виходити із «кам’яного віку» і починати користуватися останніми науковими досягненнями [11].

З точки зору потенційного впливу модифікованих продуктів на здоров'я людини відповідно до рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров'я оцінюється їх токсичність, канцерогенність і алергенні особливості. Однак, уже випробувані продукти трансгенних рослин не відрізняються токсичністю від традиційних, і канцерогенність їх не встановлена.

Недивлячись на велику кількість застережень про наявність ризиків, які можуть виникнути від вживання генетично модифікованих продуктів, наукових підтверджень, їх шкідливості відсутня. В Сполучених Штатах такі продукти споживає практично кожна сім’я, і при цьому американці вважаються однією із самих здорових націй в світі. Так як небезпека від вживання таких продуктів недоказана, очікується що в багатьох країнах такі обмеження будуть в найближчий час зняті. Для прикладу, Франція в 2011 р. розпочала виробництво вина із ГМ-винограду, а Росія розглядає ГМО як найбільш перспективну технологію [12]. 

Побоювання з приводу продукції майбутнього повинні вирішуватись на науковій основі. Більшість країн Європи відмовились від оголошеного раніше мораторію на заборону ГМО.

На наш погляд, заслуговують на увагу слова професора С. Гоукіна: «Я не захищаю створення трансгенів. Я кажу, що вони вже міцно ввійшли в наше життя і в найближчі десять-п'ятнадцять років стануть одним із визначних факторів технологічних і економічних переваг будь-якого суспільства» [13, с.7].

В зв’язку з цим аргумент про те, що використання біотехнологій в аграрному виробництві приховує в собі безпеку існування ще невивчених побічних ефектів для населення більшості країн, що розвиваються, на наш погляд, є непереконливим. Ставлення населення країн Західної Європи і країн, що розвиваються до біологічних культур наведено в табл. 5.

 

 

Таблиця 5

Ставлення населення різних регіонів до продуктів харчування

з генетично модифікованими компонентами в залежності від рівня розвитку аграрної сфери*

№ з/п

Населення країн Західної Європи

Населення країн, що розвиваються

Умови, що характеризують стан розвитку регіонів

і обумовлюють рівень життя

1.

Високий рівень доходів і життя практично всіх верств населення

Низькі показники доходів і рівня життя абсолютно більшої частини населення

2.

Загальний високий рівень стану розвитку АПК

Загальний низький рівень розвитку АПК

3.

Високі доходи в аграрній сфері виробництва

Мізерні доходи в аграрній сфері виробництва

Оцінка населенням регіонів продуктів харчування

з генетично модифікованими компонентами в залежності від стану розвитку аграрної сфери і рівня життя населення

1.

Високі вимоги до якості і безпеки продуктів харчування

Населення оцінює продукти харчування за критеріями: їх наявності і поживності

2.

Ціна на продукти харчування суттєво не впливає на бюджет сім’ї

Ціна на продукти харчування є одним із основних критеріїв і єдиною можливістю існування

Примітка. * - розроблено автором.

 

За даними щорічного звіту Global Wealth 2010, одного з найвідоміших швейцарських банків Credіt Suіsse, Україна за рівнем добробуту громадян посідає передостаннє місце серед 40 європейських країн [14].

Середній статок громадянина України становить 2,7 тис. дол. – лише на 200 дол. від нас відстає найбідніша країна Європи – Молдова. Українці бідніші за білорусів, статок яких у середньому оцінюється в 6 тис. дол., за росіян (10 тис. дол.), румунів (12,4 тис. дол.), грузинів (13 тис. дол.), угорців (26,6 тис. дол.) і поляків –  28,6 тис. дол. Майже 12,5 млн. українців живуть за межею бідності. Число бідняків у державі складає понад 26,4%.

Понад 70% селян належать до малозабезпечених. За даними ООН за межею бідності опинилося 78% наших співвітчизників [14].

На сьогодні МОЗ України затверджено Перелік харчових продуктів та продовольчої сировини, щодо яких здійснюється контроль вмісту ГМО: соя, кукурудза, картопля, томати, кабачки, диня, папайя, цикорій, цукровий буряк, ріпак, льон, бавовна, пшениця, соняшник, рис, харчові добавки та харчові продукти для спеціального дієтичного споживання. У переліку є продукти, які не містять ДНК та підлягають обов’язковому стандартному санітарному контролю – перевірці документів та відповідності маркування [7, с. 51].

В зв’язку із розширенням вживання продуктів з генетично модифікованими компонентами питання контролю продуктів стає все актуальнішим. Тому Кабінет Міністрів прийняв розпорядження від 24 лютого 2010 р. [15], яким встановлено завдання щодо утворення Національного центру з питань здійснення науково-методологічної координації діяльності випробувальних лабораторій з визначення вмісту ГМО у продукції, створення колекції референтних зразків таких організмів, зразків контрольних цільових таксонів, та завдання щодо проведення між лабораторного порівняння результатів випробувань продукції на вміст ГМО [7, с. 51]. Збільшується кількість лабораторій, у яких виконується випробування продукції на вміст ГМО. Відбувається упровадження механізму відстеження продукції, яка містить ГМО. Уживані заходи щодо контролю та регулювання діяльності у сфері передавання, оброблення та використання ГМО України і надалі удосконалюватимуться та своєчасно виконуватимуться. Лише у такий спосіб можна досягти позитивних результатів у вирішенні проблеми щодо безконтрольного застосування ГМО у нашій країні та зберегти здоров’я населення і цілісність біологічних екосистем для майбутніх поколінь.

Розглядаючи проблеми використання біотехнологій в сільському господарстві з точки зору виробництва продуктів харчування, деякі економісти стверджують, що широкомасштабне вирощування генетично модифікованих культур є найбільш перспективним напрямком суттєвого підвищення продуктивності праці в аграрній галузі і забезпечення тим самим продовольчої безпеки [10, 11, 13, 16]. Інша група дослідників наполягає на тому, що існують альтернативні методи вирішення усіх вищезгаданих проблем: наприклад, метод комплексного управління бур'янами і шкідниками сільськогосподарських культур, який забезпечує підвищення у порівнянні з традиційними показниками економічної ефективності аграрного виробництва [17]. Треті переконані, що біотехнології – це лише один із можливих методів досягнення продовольчої безпеки [18].

На нашу думку, в цій дискусії абсолютно праві ті, хто стверджують, що без постійного підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва і покращення якості продуктів харчування під посіви прийдеться займати все більші площі, так як населення світу зростає, попит на продовольство і вимоги до нього зростають. А в умовах нестачі продовольства, низьких врожаїв і високої ціни, може розпочатися процес неконтрольованого освоєння лісових масивів і заповідників, що завдасть значно більшої шкоди навколишньому середовищу і всій системі землеробства, ніж використання біотехнологій у виробництві сільськогосподарської продукції.

Основні позитивні і негативні наслідки та ризики від вирощування генетично модифікованих рослин наведені в табл. 6.

Ще один аспект, який важко враховувати в процесі обговорення проблеми впливу біотехнологій на навколишнє середовище, полягає в тому, що паралельно з розвитком генної інженерії розвивається і прогресує галузь, що виробляє препарати хімічного захисту рослин. В цьому контексті важливо не применшувати ступінь впливу нових типів гербіцидів і засобів, що використовуються проти комах-шкідників, на навколишнє середовище.

У зв’язку з неоднозначним ставленням населення до ГМО в країнах, які ще у 80-х роках розпочали застосовувати ГМ-технології, здійснюють маркування продуктів харчування.

Опитування громадян Австрії, Англії, Канади та інших країн показало, що до 90 % споживачів вважають процедуру маркування генетично модифікованих  продуктів необхідною [19]. Деякі зображення логотипу маркування генетично модифікованих продуктів цих країн представлені на рис. 3.

 

 

Таблиця 6

Позитивні та негативні наслідки від вирощування

генетично модифікованих рослин *

№ з/п

Позитивні наслідки

№ з/п

Негативні наслідки та ризики

1.

В науковій літературі відсутні достовірні, науково обґрунтовані дані негативного впливу ГМО на стан здоров’я людей та навколишнє середовище

 

1.

Неможливість ізоляції ГМ-рослин, пилок яких може переноситись на великі відстані, запилюючи дикі рослини і передаючи їм нові гени. Перехресне запилення і горизонтальне розповсюдження можуть сприяють появі нових, з непередбачуваними формами видів рослин і бур’янів, які лише за зовнішнім виглядом нагадуватимуть існуючі. Боротьба з ними вимагатиме значних коштів

2.

 

Використання ГМ – технології дозволяє:

а) змінити фізіологічні характеристики деяких видів рослин, підвищити їх урожайність за рахунок стійкості до окремих видів гербіцидів, шкідників, хвороб, засолення ґрунтів, здатність давати врожай за несприятливих природно-кліматичних умов (невеликій кількості опадів, високих і низьких температур тощо), суттєво підвищити продуктивність сільського господарства в різних природно-економічних зонах, що сприятиме покращенню продовольчої безпеки багатьох країн світу;

б) не допустити масової вирубки лісів і заповідників з метою розширення посівних площ для збільшення виробництва продуктів харчування. Наслідки від їх знищення для екологічної системи планети були б катастрофічними;

в) підвищити якість і калорійність кормів для сільськогосподарських тварин і птиці, в першу чергу основних компонентів – сої і кукурудзи;

г) консолідувати всі галузі АПК (виробництво, переробку, зберігання, транспортування і реалізацію продукції);

д) сприяти очищенню навколишнього середовища від органічних забруднень і важких металів, зменшенню агротехнічних, економічних, соціальних ризиків, екологічній рівновазі і генофонду планети

2.

Вмонтовані гени в клітини культурних рослин можуть комбінуватись з генами інших вірусів природним шляхом, заражаючи існуючі види, виникає ризик появи нових видів рослин

3.

При вдосконалені існуючих видів рослин чи організмів з використанням технологій генної інженерії у дослідника немає повної впевненості в тому, що він отримає їх з очікуваними властивостями

4.

Фірми, що виробляють гербіциди і засоби захисту рослин не оприлюднюють дані про їх шкідливість для людей, тварин, комах, погіршення стану довкілля і ґрунтів, що ускладнює проведення об’єктивного порівняльного аналізу їх негативного впливу на живі організми. Відсутня така інформація і по продуктах, що містять ГМ – компоненти

5.

Виступи громадських організацій, супротивників ГМО не завжди базуються на достовірній інформації, а деякі з них носять упереджений характер.

6.

Упереджене ставлення до ГМО матиме місце до того часу, допоки не будуть отримані достовірні результати їх тривалого застосування

Примітка. * - розроблено автором.           

 

                                  

Рис. 3. Логотип маркування продукції, яка не містить генетично модифікованих компонентів

 

Впровадження процедури маркування продуктів в Україні, вироблених з використанням генетично модифікованої сировини, гостро стало на законодавчому рівні в 2007 р. Але його вирішення неодноразово відкладалось.

З 1 липня 2009 р. Кабмін прийняв постанову, якою вніс зміни в попередню постанову в частині збільшення до 0,9% (замість 0,1%) рівня вмісту ГМО для маркування харчових продуктів. Ця поправка приводить маркування в Україні у відповідність зі стандартами ЄС. Разом з тим терміни введення нового Порядку маркування продуктів з ГМО Кабмін залишив попереднім. З 1 липня перевіряючі органи вже розпочали досліджувати маркування продуктів харчування на наявний вміст ГМО. У випадку невиконання положення Порядку продукція буде вилучатись із обороту.

Україна  імпортує  велику  кількість сої, соєвого шроту, соєвої муки, а майже 90% цієї культури в світі генетично модифіковані. Тобто, додаючи її в ковбаси, сосиски, шоколад, інші продукти харчування ми годуємо своїх людей генетично модифікованими продуктами. Якщо заборонити добавляти сою в м’ясні та інші види продукції, то ми замість цієї проблеми отримаємо іншу: із-за дефіциту м’яса власного виробництва в країні може розпочатись ажіотажний попит на нього, швидко зростатимуть ціни. Тому, на нашу думку, без використання інтенсивних генетично модифікованих технологій людство обійтись сьогодні не зможе. Але ціни на ГМ-продукти повинні бути значно нижчими, ніж на натуральні. Багато виробників впевнені, що зберігати і розвивати довіру споживачів до марки продукту необхідно, в тому числі надаючи всю інформацію про продукт, щоб покупець робив свідомий вибір. При цьому деякі гравці харчового ринку, що не використовують сировину з ГМО, спокійно відносяться до модифікованої сировини, як до досягнення науково-технічного прогресу, стверджуючи, що шкідливий вплив ГМО на людину не доведено. Вони також вважають, що Порядок повинен містити норму, яка дозволяє не тестувати продукти на вміст ГМО, якщо в процесі їхнього виробництва не використовувалась сировина з ГМО.

У вирішенні питання про контроль за вмістом ГМО може суттєво допомогти впровадження принципів системи НАССР (Hazard Analysis and Critical Control Points, що в перекладі означає «Аналіз ризиків і критичні точки контролю») [20].

Якщо виробник сировини, наприклад зерна, має сертифікат про відсутність в його продукції ГМО, то мукомелу і пекарю вже немає необхідності проводити випробовування на вміст ГМО у своїй продукції. Деякі виробники харчових продуктів стверджують, що не використовують сировину з ГМО. Компанія «КОНТІ» з червня 2008 р. не виробляє продукцію із сировини, яка містить ГМО. Співпрацює з постачальниками, які гарантують відсутність ГМО в своїй сировині, тестують свою продукцію в «Укрметртестстандарт». Компанія прийняла рішення про добровільне маркування своєї продукції, не очікуючи прийняття законодавчих норм. Продукція маркується знаком «Без ГМО» [21].

Спеціалісти 7-ми вітчизняних харчових підприємств, продукція яких може потенційно містити ГМО (ПАТ «Три ведмеді» (пельмені), ПАТ «МПЗ «Алан» (ковбаси), ПрАТ «Геркулес» (пельмені), компанія «Чумак» (кетчупи, майонези, консервація), Русанівський м’ясокомбінат, Корпорація «Техноком» (картопляне пюре, чіпси) і кондитерська корпорація «Рошен», заявили, що у своїй продукції ГМО не використовують. Вони стверджують, що вимагають у постачальників документи, які свідчать, що їх сировина є «чистою». Тому ніяких додаткових позначок на упаковках своєї продукції наносити не будуть. Більше того, щоб не породжувати сумнівів, ПАТ «Три ведмеді», ПрАТ «Геркулес» (обидва підприємства спеціалізуються на виробництві пельменів) та МПЗ «Алан» (основним видом виробництва є ковбаси) самі перевіряють продукцію і маркують її «міткою» «Без ГМО». Цю позначку можна прочитати на лицевій частині упаковки.

Сьогодні до маркування готова значна частина підприємств і бізнесменів. Бізнесмени, які займаються експортом товарів в країни Прибалтики, стикалися з проблемою повернення товару, який не містив відповідних позначок.

Введення аналогічного маркування в країнах Євросоюзу привело до скорочення споживання продуктів харчування з ГМО у порівнянні з продуктами натурального походження. Таким чином, щоб не втрачати клієнтів, деякі вітчизняні виробники будуть зацікавлені в нерозголошенні інформації.

Контролювати якість і безпеку продуктів повинна держава. Необхідно чітко розподілити обов’язки між відповідними міністерствами і відомствами, науковими і навчальними закладами. Займатись цим повинні спеціалісти високого рівня. Тільки за таких умов можна гарантувати високу якість продукції.

Українське законодавство в сфері виробництва і продажу продукції з генетично модифікованими компонентами поки що недосконале. В країні повинен працювати закон про біотехнології, в якому було б чітко прописано, що можна і чого не можна робити. При найменших сумнівах стосовно якості продукції краще утриматися від її виробництва та продажу і продовжити дослідження.

Контроль за відповідністю маркування походження продукту здійснює Держкомпотребстандарт і місцеві управління по захисту прав споживачів. Основний механізм контролю – проби з контрольних зразків продукції. При порушенні відповідності змісту маркування виробників будуть штрафувати, а товар з торгової мережі – вилучатиметься.

Сьогодні технічно складно організувати процес так, щоб мати можливість проконтролювати, з якої партії сировини і в який день буде вироблятися продукція, розрахувати якою буде питома вага ГМО, замовити упаковку під кожну комбінацію сировинних партій з вказівкою вмісту ГМО і проконтролювати чи співпадає розрахунковий показник з фактичним. Тому продукти необхідно буде тестувати.

Визначити вміст ГМО в харчовому продукті – досить складно, а сам процес – затратний. Дуже небагато виробників харчових продуктів в Україні здатні дозволити собі обладнати власні лабораторії для контролю вмісту ГМО. Проведення такого аналізу в різних лабораторіях України коштує 350-800 грн. за один зразок. Крім того виробникам необхідно буде вкладати кошти в навчання своїх працівників, проводити роз’яснювальну роботу серед споживачів про переваги і недоліки продуктів харчування, що містять генетично модифіковані організми.

Для введення нової системи маркування підприємствам харчової промисловості відводилося дуже мало часу. До 1 липня 2009 р. було неможливо ввести її на всіх підприємствах. Деякі з них закуповують упаковку для товару на багато місяців, а інколи навіть на рік наперед, крім того, окремі компанії замовляють і маркують упаковку за кордоном.

Введення маркування не повинно суттєво вплинути на ціну продукції, тому що дослідження необхідно проводити не щоденно, а у випадку використання нової сировини або нової технології. Але всі виробники нестимуть додаткові втрати, пов’язані з контролем вмісту ГМО. Бажаючі випускати продукцію без ГМО будуть змушені застосовувати більш жорсткі вимоги до постачальників сировини, що неминуче, на наш погляд, підвищуватиме ціну сировини і готової продукції. У більш вигідному становищі опиняться крупні виробники, які закупляють великі партії сировини. Їм необхідно буде відправляти зразки на тестування рідше. Невеликі виробники і фермери змушені будуть витрачати більше коштів на проведення тестування.

У зв’язку із введенням маркування на предмет наявності ГМО у харчових продуктах сьогодні важко спрогнозувати зміни, що можуть відбутись на ринку харчових продуктів. Особливо важко спрогнозувати ці зміни у зв’язку зі зниженням доходів українців в умовах кризи і постійного зростання цін на продукти харчування. Тому в середньостроковій перспективі основну роль будуть відігравати можливості купівельної спроможності. Сьогодні з багатьох видів продуктів харчування абсолютно більша частина населення споживає вдвічі менше оптимальних норм, і люди часто купляють не те, що бажають, а те, що в змозі купити. Споживачі при виборі продуктів харчування, в найближчій перспективі, на наш погляд, будуть орієнтуватись на ціну.

Держкомспоживстандарту надано право підготувати єдиний документ з комплексом рішень усіх існуючих сьогодні проблем генетично модифікованих рослин і продуктів. Перший варіант такого документа пройшов погодження в урядових структурах. Для того, щоб він запрацював, потрібні асигнування, передусім, на гармонізацію стандартів, створення тест-бази та лабораторій.

3. Прогноз обсягів виробництва та механізм регулювання торгівлі продуктами харчування з генетично модифікованими компонентами.

Результати попереднього дослідження посівних площ розвинених країн та країн, що розвиваються, зайнятих генетично модифікованими культурами (соя, кукурудза, бавовник і озимий ріпак) та обсягів продаж свідчить про те, що ці показники зростають швидкими темпами. Наявність необхідних даних дозволяє спрогнозувати тенденцію їх зростання на період до 2015 р.

З цією метою була використана економіко-математична модель – поліном третього порядку. Згідно з проведеними розрахунками (рис. 4) коефіцієнт детермінації динаміки зростання прогнозованої площі генетично модифікованих культур в розвинених країнах та в країнах, що розвиваються, наближається до 1.

Прогнозовані площі вирощування сої та кукурудзи, основних сільськогосподарських культур світу (рис. 5), бавовни та озимого ріпаку (рис. 6), які вирощуються з використанням біотехнологій, показали аналогічну тенденцію зростання. Швидкими темпами зростатимуть і обсяги продаж (рис. 7).

 

 

 

Рис. 4. Фактичні та прогнозовані площі вирощування генетично модифікованих культур у розвинутих країнах та країнах, що розвиваються, млн. га

 

Рис. 5. Фактичні та прогнозовані площі вирощування генетично модифікованої сої та кукурудзи, млн. га

 

 

Рис. 6. Фактичні та прогнозовані площі вирощування генетично модифікованої бавовни та озимого ріпаку, млн. га

 

 

Рис. 7. Фактичні та прогнозовані обсяги продаж генетично модифікованих культур на світових ринках, млрд. дол.

 

У розрізі провідних країн, які зорієнтовані на вирощування основних генетично модифікованих культур (США, Аргентина, Китай та Канада), фактичні посівні площі їх вирощування відображають загальну тенденцію до стрімкого зростання. Деяке уповільнення темпів зростання посівних площ, зайнятих під ГМ-культурами, спостерігається в США. Це пояснюється тим, що в 2010 р. ця країна займала більше 45 % світових площ вирощуваних генетично модифікованих культур і в значній мірі, на даному етапі розвитку цієї технології використала свій потенціал.

Країни, які активно використовують у сільськогосподарському виробництві біологічні технології, зацікавлені в забезпеченні доступу продукції своїх товаровиробників до ринків країн-партнерів. Вони проявляють таку зацікавленість як до вже наявних, так і до товарів, що вироблятимуться в майбутньому з використанням генної інженерії. В цьому контексті логічною і надзвичайно актуальною проблемою є намагання урядів багатьох країн виробляти і узгоджувати на багатосторонній основі правила торгівлі такого роду товарами.

Україна, як член Світової організації торгівлі, що імпортує товари із багатьох країн світу, зацікавлена в розробці дієвих механізмів регулювання цього процесу.

В даний час найбільш розповсюдженими є два підходи до регулювання проблеми, пов’язаної з торгівлею генетично модифікованою сільськогосподарською продукцією і товарами, виробленими з використанням сільськогосподарських біотехнологій [22]. 

1. Перший підхід заснований на використанні принципу еквівалентності.

2. Другий підхід базується на принципі обережності (табл. 7).

Країни, які використовують принцип еквівалентності, розробляють законодавство, що регулює питання використання біотехнологій на основі науково підтвердженої інформації. Об’єктом регулювання в цих країнах є продукт, а не процес його виробництва. Для порівняння береться продукт, вироблений природним (класичним) шляхом.

Таблиця 7

Порівняльний аналіз основних підходів регулювання торгівлі

генетично модифікованою продукцією *

№ з/п

Підходи до регулювання

Заснований на використанні принципу еквівалентності

Базується на підходах обережності

1.

Використання біотехнологій регулюється законодавством на основі науково підтвердженої технології

Використання біотехнологій базується на довірі до продуктів з боку споживачів без наукового обґрунтування

2.

Основний зміст принципу еквівалентності полягає у використанні методу наукової оцінки ризику, виділенні категорій товарів, що розглядаються як безпечні

 

Основний зміст принципу обережності полягає в тому, що:

- загальна картина може змінитися в міру отримання нових наукових даних;

- продукти, вироблені на основі біотехнологій суттєво вирізняються від продуктів, виготовлених традиційним способом, тому принцип еквівалентності у даному випадку не може використовуватись

3.

Об’єктом регулювання є продукт виробництва

Об’єктом регулювання є процес виробництва

4.

Для порівняння береться продукт, вироблений природним (класичним) шляхом

 

Порівняння з продуктом, виробленим природним (класичним) шляхом, не проводиться (споживач спирається на власний досвід)

5.

Принцип еквівалентності заснований на довірі науковій інформації. Країни, що користуються цим методом або взагалі не використовують продуктів, або зберігають за собою право добровільного маркування

В основі принципу обережності лежить обов’язкова наявність «позитивного твердження», що продукт є «експериментальним» (причин його заборони не існує)

Примітка. * - розроблено автором.

 

Країни, що застосовують принцип обережності, довіряють даним навіть не підтвердженим наукою і частіше основну увагу приділяють регулюванню процесу виробництва, а не продукту. Порівняння з продуктами, виробленими природним (класичним) шляхом, не проводиться.

Таким чином, основний зміст принципу еквівалентності полягає у використанні методу наукової оцінки ризику, виділенні категорій товарів, які розглядаються як безпечні. Основні положення принципу обережності полягають в тому, що:

- загальна картина може змінюватися в міру отримання нових наукових даних;

- продукти, що виробляються на основі біотехнологій, суттєво різняться від продуктів, вироблених класичним способом, тому принцип еквівалентності в даній ситуації не може використовуватись [23].

При підході до принципу еквівалентності, заснованому на довірі науковій інформації, країни намагаються або взагалі не використовувати маркування, або зберігають за собою право добровільного маркування. Добровільне маркування розглядається як «негативне твердження», тобто воно підкреслює, що продукт є генетично модифікованим.

Концепція регулювання, в основі якої лежить принцип обережності, передбачає обов’язкову наявність «позитивного твердження». Регулюючі органи вимагають забезпечувати товар інформацією про те, що продукт є «експериментальним» і повинен пройти повну подальшу перевірку. Одночасно повідомляється, що немає ніяких причин забороняти цей продукт. Закономірним наслідком такого інформування потенційних споживачів може стати ситуація, коли окремі рішення не будуть співпадати з позицією уряду [24; 25].

Дотримуючись принципу обережності, країна має право здійснювати кроки, що обмежують доступ до ринків продукції, виробництво і споживання яких здатне призвести до серйозних наслідків для здоров'я людей і для стану навколишнього середовища.

Маркування товару може виявитися на перший погляд вирішенням проблеми регулювання торгівлі генетично модифікованою продукцією. Якщо продукти харчування, що пропонуються до споживання, мають характеристику «довіри», маркування є оптимальним вирішенням питання довіри до продукту незалежно від того чи є даний товар генетично модифікованим чи ні [26]. Використання етикеток дозволяє інформувати споживачів і сприяє максимізації корисності товару. В той же час маркування буде «виділяти» генетично модифіковані продукти із загальної маси пропонованих покупцю, знижуючи тим самим вигоди ліберальної торгівлі.

При детальному розгляді проблеми маркування товарів необхідно враховувати психологічний аспект проблеми – реакцію потенційних споживачів на висвітлення питання виробництва і споживання генетично модифікованої продукції в засобах масової інформації. Якщо пропаганда товару, який вироблений на основі біотехнологій, має широкий позитивний контекст, то маркування, яке свідчить про біотехнологічне походження продукту, споживач буде сприймати з «позитивним твердженням». Обов’язкове маркування в такому випадку лише закріплятиме впевненість споживачів і правдивість тверджень відносно даного товару.

На сьогоднішній день існує суттєва різниця у вимогах маркування в різних країнах. Так, наприклад, Управління продуктів і ліків США не висуває вимог щодо маркування генетично модифікованої продукції за виключенням тих випадків, коли трансгенна культура суттєво відрізняється від вихідних зразків. У країнах ЄС, навпаки, діє вимога про маркування продуктів, добавок і ароматизаторів, що містять 1% і більше генетичних змін матеріалу. Окремі країни Європейського Союзу ввели додаткові вимоги. Так, в Данії постачальники зобов’язані маркувати продукцію не лише у випадку, коли присутність генетично модифікованого організму в ній може бути перевірена, а й у тому випадку, коли є ймовірність того, що продукція може містити такі організми [27; 28]. В Австралії і Новій Зеландії існує вимога обов’язкового маркування для усіх продуктів харчування, що містять ГМО.

Альтернативний підхід до порядку маркування товару полягає в заохоченні виробників добровільно маркувати продукцію так званими «негативними етикетками», які вказують на те, що продукт містить ГМО [29]. Більше того, такий підхід вирішить спірне питання про використання порогу, до якого продукт вважається таким, що не містить ГМО.

В умовах існування різного ставлення в різних країнах до питання генетично модифікованих продуктів майбутні торгові суперечки неминучі. Екологічні та етичні загрози, а також загрози, що стосуються безпеки продовольства, виробленого на основі генетично модифікованих культур, отримали широкий резонанс, тому виникає об’єктивна необхідність проведення переговорів і обговорення проблеми в багатосторонньому форматі.

В Україні зростає кількість і асортимент вітчизняної та імпортної продукції з ГМ-компонентами. Разом з тим відсутній ефективний механізм контролю якості і безпеки продуктів харчування.

На сьогодні модифікованими організмами в Україні займаються 7 різних міністерств, які між собою практично не співпрацюють.

Захисники ГМО переконують, що рослини, вирощені з використанням біоінженерних технологій дешеві, високоврожайні і стійкі до хвороб хімікатів і примх природи. Проте навіть нині, через 15 років після початку використання модифікованих організмів (вперше застосували США в 1996 р.), екологи і лікарі не можуть дати чіткої оцінки їхнього впливу на здоров'я людей і довкілля.

В Україні створена всеукраїнська екологічна ліга (ВЕЛ), яка виступає за повну заборону застосування в Україні ГМ-сировини і у продуктах харчування і вирощування генетично-змінних рослин. У світі зараз понад 2 тис. суб'єктів-країн (Австрія, Греція, Італія та ін.), окремих територій, провінцій та районів, що проголосили себе зонами, вільними від трансгенів. Тільки в Євросоюзі таких країн – понад 20. Україні як країні, передусім, аграрній, слід прислуховуватися до аргументів, що наводять ці країни.

Але на сьогодні, на наш погляд, повністю заборонити ГМО в країні неможливо.

Нині першим ваговим кроком має стати створення державно-приватної (50 на 50) системи контролю над трансгенами – «Від поля – до столу». Вона вже існує в інших країнах світу. Це контроль не лише за кінцевим результатом – продуктом, який споживає покупець. Контролювати слід ґрунти та прилеглі до полів території, на яких ці продукти вирощують, воду, якою їх зрошують, насіннєвий матеріал, процес росту та розвитку агрокультур, приміщення, де зберігатимуть зібраний врожай (елеватори, які мають бути сертифікованими), пакування плодів (поліетилен, папір, склотара). Усі ці перевірки мають проводитися в сертифікованих та акредитованих лабораторіях. А сам контроль має бути настільки жорстким, щоб не допустити нелегального, тіньового, незаконного вирощування ГМ-культур або ввезення трансгенної сировини до України. Якщо цього не зробити – за кілька десятків років країна втратить природне насіння, яке витісниться генетично-модифікованим.

Закон «Про державну систему біобезпеку при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично-модифікованих організмів» дозволяє транзитне переміщення ГМО через Україну, ввезення їх на терени держави для вирощування у відкритих системах, а також на проведення експериментів та випробувань з ГМО має надавати Мінприроди. Проте до міністерства не надійшло жодного офіційного звернення для отримання такого дозволу. Тому все, що нині вирощується на території країни у відкритих екосистемах із використанням ГМО – 60% сої, 20 % картоплі та кукурудзи, а також 5% ріпаку, стійких до комах та гербіцидів, - нелегальне, несанкціоноване та незаконне.

Сьогодні існує два основних шляхи незаконного перетину трансгенами кордонів України. Перший, коли ввозяться ГМ-рослини у продовольчому чи фуражному зерні. Але в офіційних документах, звісно, не вказано, що це трансгени. В Україні це зерно переробляють на борошно для продуктів харчування або для годівлі тварин. Другий: коли такі культури завозять за підробленими документами як посівний матеріал для вирощування у відкритому ґрунті. Щоб перевірити достовірність сертифіката, слід робити складні та достовірні дослідження. А працівники митниць не мають для цього ні кваліфікації, ні обладнання, ні коштів.

Покарання для порушників (згідно з законом) може бути як адміністративне, так і кримінальне. Але ні в Адміністративному, ні в Кримінальному кодексах немає жодної статті, яку можна застосувати для покарання за поширення ГМО. Тому порушникам загрожує мізерний штраф (в Євросоюзі за несанкціоновані посіви рослин із модифікованим білком штраф сягає 200 тис. євро), а виробник позбавляється ліцензії на вирощування агропродукції. Потребує вдосконалення і система маркування продукції. Зміни до постанови Кабінету Міністрів «Про етикетування продуктів в Україні» та Закону «Про державну систему біобезпеку при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично-модифікованих організмів» змусили виробників маркувати на відсутність ГМО всі продукти, навіть небілкового походження (сіль, соду, чай, каву, мінеральну воду та інші продукти).

На сьогодні проблема небезпеки трансгенів в Україні трохи перебільшена. Є продукти, де їх не може бути взагалі: вода, горілка, жири тощо. У тваринному білку він теж відсутній як такий, тому що видозмінюють тільки рослинні білки.

Найчастіше трансгени можуть міститися у ковбасних і кондитерських виробах, молочних продуктах та морозиві, дитячому харчуванні, виробах з кукурудзи, деяких видів борошна, сої, інших продуктах, але через законодавчі колізії на наявність ГМО їх у нас не маркують.

В Україні офіційно не зареєстровано жодного виду ГМО. Тому навіть при бажанні виробника чесно попереджати споживача, що у продукції є модифіковані білки, зробити це не можливо. Адже попередньо довелося б офіційно зареєструвати на території держави певний вид трансгенних організмів.

На сьогодні не розроблена і невідпрацьована система реєстрації і проходження імпортної і вітчизняної модифікованої продукції на шляху від виробника – переробного підприємства (або імпортера) – до споживача.

Технічний стан наявного обладнання не дозволяє здійснювати ефективний контроль за якістю продукції, в тому числі і з генетично модифікованими компонентами.

Відсутній контроль за діяльністю біо-транснаціональних компаній (ТНК). Наявність ГМО в насіннєвому матеріалі і в продуктах харчування систематично не вивчалася.

Біо-ТНК ведуть масований політичний і економічний тиск на урядові структури, контролюючі і місцеві органи влади з метою отримання дозволів на вирощування і використання ГМ-рослин в Україні.

Більшість підприємств харчової та переробної промисловості нехтують станом здоров'я споживачів. Виробники за рахунок зниження витрат на виробництво, використання ГМ-сировини і продукції з ГМ-компонентами намагаються збільшити свої прибутки.

За даними «Укрметрдержстандарт», зараз в середньому біля 30% продуктів харчування, що реалізуються в країні, містять генетично модифіковані організми. В деяких товарах ця питома вага ще вища. Найбільша ймовірність знайти ГМО в продукції, при виробництві якої використовується соя. З 1 млн. га сої, яка вирощується в Україні, трансгенною є 70%. В США на трансгенну сою приходиться біля 80% посівів, в Аргентині – майже 100%.

ГМ-соя може входити до складу хліба, печива, маргарину, супів, піци, їжі швидкого приготування, м’ясних продуктів (наприклад, вареної ковбаси, сосисок, паштету), муки, цукерок, мороженого, шоколаду, чіпсів, соусів, соєвого молока та інших продуктів харчування [30] (в харчовій промисловості соя, як компонент використовується при виробництві 240 видів продукції).

В Україні відсутня державна політика, направлена на ефективну боротьбу з неякісною продукцією, бажання перешкодити агресії вітчизняних і імпортних неякісних продуктів харчування і, зокрема, продукції з ГМ-компонентами.

З метою вдосконалення механізму контролю якості продуктів харчування, гарантування споживачам її високу якість та безпечність, надання права самостійно обирати товар, отримувати повну, достовірну, об’єктивну, науково підтверджену інформацію про компанії, що виробляють продукцію з ГМ-компонентами, які постачають її на українські ринки, необхідно здійснювати наступні заходи.

1. Виробникам сировини і торговельним підприємствам слід покращити співпрацю з науковими центрами, які розробляють нові методи визначення ГМ-культур та інгредієнтів.

2. Доцільно створити Агенцію з контролю за використанням ГМО, яка координуватиме підготовку нормативних актів, організацію і роботу лабораторій (нині в Україні діє 28 лабораторій, які здатні визначати вміст ГМО в продукції, з них 9 – в системі Держспоживстандарт і 17 в системі Міністерства охорони здоров'я), що дозволить посилити контроль за поширенням на території України рослин і продуктів з ГМО.

3. В кожному обласному і районному центрі необхідно створити лабораторії для ефективного контролю за наявністю в насіннєвому матеріалі, сировинні і продуктах харчування модифікованих білків.

4. Розробити та затвердити методику, за якою проводитимуться перевірки на наявність ГМО в сировині і продуктах харчування. Нині кожна із існуючих лабораторій працює на свій розсуд.

5. Доцільно видати Єдиний реєстр ГМО з чітким переліком назв цих організмів та видів модифікації в Україні.

6. Вдосконалити законодавство щодо маркування продуктів на вміст модифікованих білків.

7. Наполегливо впроваджувати основні положення Картахенського протоколу, доповнень до Орхутської конвенції «Про участь громадськості в прийнятті рішень з питань ГМО» шляхом створення громадських організацій [31]. Останні через місцеві бюджети або через спеціально створені фонди зможуть закупляти сучасне обладнання і проводити дослідження продуктів харчування на їх біобезпечність.

8. Громадським організаціям і органам самоврядування необхідно добиватися включення в законодавство положень про зони, вільні від трансгенів, надавати право місцевим адміністративним одиницям об’являти себе такими зонами.

9. Кабінету Міністрів не слід допускати створення міжнародними біо-ТНК продовольчої диктатури. Це може мати непередбачувані наслідки. Звичайні сорти картоплі модифіковані геном «Термінатор» – біо-ТНК дозволяють отримати контроль над продовольчим ринком, в результаті виникатимуть голодні бунти, які можуть використовуватися як засіб політичного тиску на уряди країн або для обмеження чисельності населення деяких країн.

10. Кабінету Міністрів і його підвідомчим структурам не слід допускати перетворення ГМО в надкомерційну структуру і використовувати окремі розробки з компонентами ГМО як військову зброю. Контроль біо-ТНК над ринком таких технічних культур як бавовна і олійні культури може призвести до неконтрольованого виробництва пороху, твердого палива, інших компонентів військового призначення.

11. Система ринкового контролю якості продуктів харчування повинна працювати в автоматичному режимі. Для цього необхідно щорічно виділяти в бюджеті кошти, які б давали можливість анонімно закуповувати і перевіряти продукти харчування. При виявлені в зразках значних порушень і невідповідності вимогам якості, всю партію продукції необхідно знімати з продажу та утилізувати. За менші провини – накладати великі штрафи. Ця система контролю успішно працює в Європейському Союзі, але в Україні вона поки що не використовується.

Впровадження запропонованого механізму дозволить створити ефективну систему контролю за якістю продуктів харчування і зокрема, з генетично модифікованим організмами в насіннєвому матеріалі, сировинні та продуктах харчування.

Висновки.

1. Враховуючи світові тенденції на продовольчому ринку (нестача продуктів харчування і ця тенденція загострюватиметься), сприятливі природно-кліматичні умови, наявність (до 30%) чорноземів планети, географічне і геополітичне розміщення територій, володіючи науковим і науково-селекційним потенціалом, виступаючи як держава з великим експортним потенціалом сільськогосподарської продукції, Україна повинна чітко визначати своє місце в світовому аграрному комплексі.

2. Нарощування обсягів виробництва сільськогосподарської продукції без сучасних біологічних технологій на сьогодні обійтися практично буде неможливо. Проте в Україні відсутня чітка, зрозуміла фінансово забезпечена програма з подальшого розвитку виробництва генетично модифікованої продукції. Відсутня ефективна регуляторна система реєстрації біотехнологічних продуктів. Оцінка безпеки нових харчових продуктів, впровадження трансгенних рослин практично не проводиться. Проблеми, які ставить суспільство, продовжують вирішуватися стихійно. В Україні безконтрольно використовуються незареєстровані ГМ-продукти, які пропонують маркувати. Законодавча база з маркування продуктів харчування – недосконала.

3. Не варто придумувати власні «правила гри» в питаннях аналізу ризиків від використання продуктів сучасних біології і біобезпеки. Розробка і впровадження таких правил вимагає багато часу, серйозного, обґрунтованого і спеціалізованого підходу, а в країні зараз відсутня необхідна кількість спеціалізованих лабораторій і висококваліфікованих спеціалістів, які в повній мірі володіють цією проблемою і могли б запропонувати оригінальне вирішення питання відносно організації ефективної системи безпеки ГМО.

4. Потребує вдосконалення механізм контролю якості продуктів харчування, гарантування споживачам її високу якість та безпечність, надання права самостійно обирати товар, отримувати повну, достовірну, об’єктивну, науково підтверджену інформацію про компанії, що виробляють продукцію з ГМ-компонентами на території України та постачають її на українські ринки.

 

Література:

1.       Anderson K., Nielsen Ch. GMOs Food Safety and Environment : What Role for trade Policy and the WTO?/ K. Anderson, Ch. Nielsen // CIES Policy Discussion Papers. – 2000. - № 34. – 27 p.

2.       // Аргументы и факты в Украине. – 2011. - № 48. – С. 21.

3.       Бовсуновский В. Сельское хозяйство – 2030 / В. Бовсуновский // Сегодня. – 2011. - № 196. – С. 12.

4.       Ніколайчук В. І. Генетична інженерія : [підручник] / В. І. Ніколайчук, І. Ю. Горбатенко. – Ужгород, 1999. – 188 с.

5.       Генетически модификованые организмы и биологическая безопасность / В. В. Кузнецов, А. М. Куликов, И. А. Митрохин, В. Д. Цыденбаев // Экономинформ. – 2004. - № 10. – С. 36.

6.       Открытое письмо ученых мира всем правительствам относительно генетически модифицированных организмов (ГМО) (Open Letter from World Scientists to All Governments Concerning Genetically Modified Organisms (GMOs) : [Електронний ресурс]. – Режим доступу :  http://www.i-sis.org.uk/list.php

7.       Шевченко А. Поширення на території України продукції із вмістом ГМО / А. Шевченко, В. Данько, К. Кузьминська // Стандартизація, сертифікація, якість. – 2010. - № 5. – С. 50.

8.       Клайв Джеймс. Світовий стан комерціалізованих біотехнологічних / генетично модифікованих культур: 2000 – 2010 рік :  [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.isaaa.org/ - Міжнародна служба з впровадження агробіотехнологічних розробок (ISAAA)

9.       www.isaaa.org – сайт Institute of Science in Society.

10.  Созінов О. Агробіотехнології : біосферно-ноосферний підхід / О. Созінов // Вісник НАН України. – 2002. - № 4. – С. 4.

11.  Кучук М. В. Генетическая инженерия высших растений : монография / М. В. Кучук. – К. : Наукова думка. – 1997. – 152 с.

12.  Бовсуновський В. ГМО: снизят цены на продукты / В. Бовсуновский // Сегодня. – 2011. - № 196. – С. 13.

13.  Суржик Л. Біотехнологія в сучасному світі : користь і ризики / Л. Суржик // Дзеркало тижня. – 2001. - № 48. – 10 березня. – С. 7.

14.  Бітнер О. Бідні, бо … багаті / О. Бітнер // Урядовий кур’єр. – 2010. - № 216. – С. 3.

15.  Розпорядження КМУ «Деякі питання дослідження продукції, яка містить генетично модифіковані організми або отримана з їх використанням» від 24.02.2010 № 279-р // Орієнтир. – 2010. № 11.

16.  Суворова Т. До цього часу безпечність ГМО не доведено / Т. Суворова // Голос України. – 2011. – 26 січня. – С. 1.

17.  Shapiro R. B. How genetic engineering will save our planet / R. B. Shapiro // The Futurist. – 1999. - № 11. – 21 p.

18.  Pretty J. Genetic modification of crops : partner or pariah for sustainable development / J. МPretty // The Biochemist. University of Essex. – 1999. - № 7. – P. 19 – 25.

19.  Устойчивое развитие : теория, методология, практика : учебник / под ред. проф. Л. Г. Мельника. – Сумы : Университетская книга, 2009. – С. 571.

20.  Официальный представитель TNO Certification BV в странах СНГ : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.citech.com.ua.

21.  Мелешко К. ГМО – зоны риска? / К. Мелешко // Аргументы и факты в Украине. – 2008. - № 31. – С. 6.

22.  Chen Z. A. International Comparisons of Biotechnology Policies / Z. Chen, A. McDermott  // Journal of Consumer Policy. – 1998. - № 21. – P. 527 – 550.

23.  Belson N. US Regulation of Agricultural Biotechnology : An Overview / N. Belson // AgBioForum. – 2000. - № 3. – P. 268 – 280.

24.  Sheldon I. Biotechnology Regulations and the WTO : Working Paper 02-2 / I. Sheldon, T. Josling. – USA: IATRC, 2002. – 26 p.

25.  Foster K. Science and the Precautionary Principle / K. Foster, P. Vecchia, M. Repocholli  // Science. – 2001. - № 288. – P. 979 – 981.

26.  Caswell J. A. Labeling Policy for GMOs: To Each His Own? / J. A. Caswell // AgBioForum. – 2000. - № 3(1). – P. 305 – 309.

27.  Voluntary Labeling Indicating Whether Foods Have or Have Not Been Developed Using Bioengineering. – Washington : Department of Health and Human Services, 2001. – 7 p.

28.  Report of the Task Forse for the Safety of Novel Foods and Feeds. C86/ADD1. – Paris : OECD, 2000. – 72 p.

29.  Runge C. Labelling, Trade and Genetically Modified Organisms: A Proposed Solution / C. Runge, L. A. Jackson // Journal of World Trade. – 2000. - № 34 (1). – P. 111 – 122.

30.  ГМО в Дніпропетровську : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://fpd.org.ua/russian/poleznaja-informacija/poleznaja-informacija/gmo-v-dnepropetrovske.html.

31.  Закон України «Про приєднання України до Картахенського протоколу про біобезпеку до Конвенції про біологічне різноманіття» від 12.09.2002 № 152-IV : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=152-15.