УДК 0042

Лукаш С.М.

МЕХІНАЗМ ФІНАНСОВОГО ЛІЗИНГУ В ФІНАНСУВАННІ ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ ПІДПРИЄМСТВ

Сумська філія Національної акціонерної компанії «Украгролізинг»

Сумський національний аграрний університет

 

Вступ

У розвинутих країнах і ринкова і державна системи налаштовані на координацію і захист інтересів всіх учасників інвестиційного процесу. Рішення про терміни, обсяги і черговість капіталовкладень, про страхування ризиків приймаються в рамках договірної координації між всіма учасниками інвестування, що регламентовано Господарським кодексом. Там, де роль банківських джерел фінансування велика (наприклад, у Японії), саме банки здійснюють кредитний контроль за інвестиційною політикою корпорацій, часто виступаючи їх партнерами. Таким чином, мова йде про розвинуту мережу правових інститутів, які регулюють складний комплекс відносин між учасниками і посередниками інвестиційного процесу.

Важливим чинником науково-технічного та інноваційного прогресу має стати формування ефективного внутрішнього ринку високих технологій, внаслідок чого зростає потреба в інвестиційних ресурсах. Адже відомо, що саме досягнення науки і техніки, а не природні ресурси, навіть такі ліквідні, як нафта і газ, виявились джерелом значних національних багатств, якими в теперішній час володіють розвинуті країни. Наука стала головною рушійною силою в економіці.

Інноваційний процес передбачає:

      здійснення модернізації та технічного переобладнання діючих підприємств;

      реалізацію програми ресурсо- й енергозбереження;

      технологічне переоснащення енергетичних потужностей;

      виробництво засобів технічного і технологічного оновлення;

        задоволення попиту у сфері сучасних інформаційних послуг (інформатики, телекомунікацій, фінансових послуг, електронного зв’язку).

У нашому суспільстві поки що зберігається потенціал інновацій та науково-технічних досліджень, але треба відверто сказати, що те, що ми маємо, – це в більшості здобутки минулої епохи.

Про це слід говорити, бо, якщо цей потенціал не отримає достатніх імпульсів зростання вже зараз, пройде небагато часу, і він себе остаточно вичерпає.

Тому необхідно будувати нову інноваційну політику, враховуючи досвід країн-лідерів та існуючий науковий і матеріальний потенціал, який залишився у спадщину. Суттю цієї політики має бути створення системи, яка б, інтегруючи можливі ресурси розвитку, за допомогою ринкових механізмів, механізмів стимулювання інноваційного розвитку забезпечувала максимально високі темпи розвитку держави. Це вже не стільки застосування інновацій у сферах життя, а скоріше, - перехід до інноваційного принципу життя.

Глибокі перетворення, що відбуваються у світовій економіці, вимоги до заміни основних фондів, необхідність більш ефективного використання фінансових ресурсів вимагають нових методів оновлення матеріально-технічної бази підприємств.

Перед впровадженням підприємством інноваційного проекту слід провести комплексну експертизу оцінки його ефективності. Наступний етап – необхідно визначитись з джерелом фінансування інноваційної діяльності. Забезпеченість інноваційного проекту фінансовими ресурсами на всіх стадіях життєвого циклу сприяє зниженню ризику відторгнення інновації ринком і збільшує її ефективність.

Джерелами фінансування інноваційних проектів можуть виступати:

 - власні кошти підприємства (реінвестуєма частина прибутку, амортизаційні відрахування, страхові суми по відшкодуванню збитків);

-  залучені кошти (випуск акцій та інших цінних паперів, внески, пожертвування, кошти, що надаються на безповоротній основі);

-    позикові кошти (бюджетні, комерційні, банківські кредити та кредити інших фінансових установ).

Виділимо наступні форми фінансування інноваційної діяльності:

 - державне фінансування, яке передбачає фінансування за рахунок коштів бюджетів різних рівнів та спеціалізованих державних фондів пріоритетних напрямків інноваційної діяльності;

- акціонерне фінансування, що притаманне акціонерним товариствам, які з метою залучення додаткових коштів інвесторів переходять до розміщення акцій, що дозволяє на певний проміжок часу акумулювати значні суми коштів для реалізації інноваційних проектів відповідно до очікує мого приросту капіталу;

- венчурне фінансування як особлива форма інвестування інноваційних проектів, яка поряд з високою долею ризику втрати інвестує мого в інноваціях капіталу передбачає  отримання надприбутку у випадку вдалого його розміщення. При цьому зниження ризику досягається насамперед особливо ретельним відбором інвестуємих інноваційних проектів та одночасним інвестуванням декількох проектів, які б знаходились на різних етапах реалізації;

- банківське кредитування, що передбачає залучення коштів на певний строк під відсотки, розмір яких прямо залежить від ступеня ризику інноваційного проекту, строку його реалізації та окупності, характеристик суб’єкта підприємництва;

 -  фінансовий лізинг, який є одним з таких нетрадиційних і досить ефективних в останні десятиліття інвестиційних інструментів інноваційної діяльності підприємств.

  Доцільно також окремо виділити ще дві досить специфічних форми фінансування: форфейтинг та факторинг, які є менш поширені на вітчизняному інноваційному ринку:

 - форфейтинг, який являє собою певну трансформацію комерційного кредиту в банківський;

- факторинг як механізм, що прискорює оборотність дебіторської заборгованість та являється по своїй сутності переуступкою грошових коштів.

Ефективність фінансового лізингу в залученні фінансових коштів, необхідних для реалізації інноваційних проектів, який поєднує елементи зовнішньоторговельних, кредитних та інвестиційних операцій, не викликає жодних сумнів останнім часом.  По-перше, ринок лізингових послуг України досить молодий і знаходиться в процесі освоєння і трансформації. По-друге, лізинг є вельми перспективним напрямком для роботи. Багаторічний досвід використання лізингового механізму в підприємницької діяльності багатьох країн світу дозволяє зробити висновок про його ефективність. мами і труднощами, необхідно відзначити позитивність лізингового механізму. В основі виникнення і швидкого поширення в усьому світі лізингового бізнесу лежать дві групи факторів:

- об'єктивні, які пов'язані з закономірностями і особливостями розвитку науково-технічного прогресу і зростанням інвестицій в наукомісткі виробництва;

- суб'єктивні - соціально-економічна політика держави і подолання суспільною свідомістю психологічного бар'єру усвідомлення широким колом підприємців того простого факту, що ефективний бізнес може бути побудований не на своїх власних, а на позикових (орендованих) засобах виробництва.

Серед об'єктивних факторів розвитку лізингу істотне значення мають наступні:

- прискорення темпів відновлення техніки і технологій і, відповідно, скорочення термінів морального старіння обладнання і збільшення їх відриву від періоду повного фізичного зносу; ускладнення сервісного обслуговування нової техніки, що обмежують виконання його самими користувачами;

- посилення диференціації продукції та розширення потреби не постійного, а тимчасового використання дорогої спеціалізованої техніки;

- зростання складності найбільш оптимального вибору видів техніки у збільшуючому їх асортименті;

- брак капіталу на фінансовому ринку і поширена недоступність традиційних джерел інвестування для дрібного і середнього бізнесу.

  В той же час спостерігається перетворення лізингу в ефективний інструмент відродження і розвитку вітчизняної економіки, що посилює зацікавленість лізинговими процесом з боку держави. При цьому встановлюється закономірність, яка полягає в тому, що збільшення та розширення пільг веде до збільшення масштабів лізингу, а збереження або введення обмежень - знижує лізингову активність. Таким чином, постає гостра необхідність у переорієнтації  наявної державної політики на  високоефективну інноваційну, яка б передбачала сприяння розвитку лізингу. Лізингова діяльність є досить складною сферою підприємництва, що спрямовується на подолання негативних явищ у процесах відтворення та кругообігу ресурсів суб’єктів підприємницької діяльності. При цьому лізинг не виходить за межі економічної діяльності, тому до нього доцільно і правомірно застосовувати такі економічні категорії як «економічний механізм», «економічні відносини», «економічний інструмент». У межах лізингу органічно переплітаються суттєві властивості кредитної угоди, інвестиційної та орендної діяльності, які тісно поєднуються та взаємопроникають одна в одну, утворюючи в сукупності нову організаційно-правову форму бізнесу.

 Вирішення задачі щодо реалізації економічного механізму інноваційного розвитку підприємств, їх ресурсного забезпечення має багатовекторний характер. Ефективність лізингу не викликає сумнівів. Але на вітчизняному ринку основною перешкодою для розвитку бізнесу виступає зношеність основних фондів, оновлення яких поки трохи випереджає "вибуття". А можливості банків з кредитування обмежені, і кожен, хто звертався за кредитом, знає наскільки це трудомістка і тривала процедура, притому, що терміни, як правило, обмежені 18 місяцями. Розвиток лізингу в інноваційному підході до розвитку підприємств в таких умовах закономірно. З економічної точки зору лізинг являє собою складну торгово-фінансово-кредитну операцію, форму оренди машин і устаткування, спосіб фінансування інвестицій та активізації збуту, заснований на збереженні права власності на товари за орендодавцем на весь термін договірної діяльності.

Поступова зміна структури ринку лізингових послуг дозволяє говорити, що конкуренція надалі буде зростати. У таких умовах споживач лізингу отримує безсумнівні переваги, так як у бік пониження ставки йдуть фінансування, поступово знижується аванс і збільшуються терміни. Лізингові компанії у свою чергу прагнуть розробити нові продукти, затребувані бізнесом, але важко здійсненні практично у зв'язку з відсутністю чіткої законодавчої бази і складнощами з оформленням предмета лізингу. Це стосується в першу чергу лізингу нерухомості.

Разом з тим, далеко не кожен підприємець володіє інформацією щодо лізингу. Це є причиною, що гальмує розвиток лізингових послуг. Зростання лізингового фінансування стримується в основному через порівняльну новизну лізингу як фінансового інструменту, і явища на російському ринку і, як наслідок, недостатньої інформованості потенційних споживачів про лізинг і його переваги". Іншими словами, лізинг як фінансовий інструмент ще не зайняв належне положення в думках споживачів.

                 Лізинг відноситься до підприємницької діяльності більш високого рівня в порівнянні з орендною, банківською чи комерційною, так як він вимагає та передбачає широкого діапазону економічних  знань фінансового бізнесу, та положення в виробництві, на ринках обладнання та нерухомості, а також варіаційних.

Слід сказати, що стан основних виробничих фондів у країні виявилося в такому положенні, що цю проблему потрібно надати статус державної цільової програми і до її розробки на президентському та урядовому рівні залучити Національний банк і всі економічні відомства. Ця проблема повинна відображатися в економічній політиці країни як окрема і найважливіша. Стратегія інноваційного розвитку вже визначена у посланні Президента України до Верховної Ради України “Європейський вибір: концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку” і прийнята у суспільстві.

Стан розглянутих вище джерел фінансування інноваційного розвитку, що склався в Україні  підтверджує, що основними джерелами підприємств можуть бути їх власні і позикові кошти. Але обсяг вкладених коштів в даний час абсолютно недостатній. Особливо це стосується провідної для України галузі – агропромислового комплексу.

Ефективна та стабільна робота аграрної галузі є гарантією продовольчої безпеки країни та політичної стабільності у суспільстві. Історично склалося, що саме ця галузь є ключовою  для нашої держави, оскільки Україна завжди була великою аграрною державою. В країні, де понад чверть валового продукту виробляється в АПК й існують реальні передумови для подальшого зростання, де понад 30 % населення проживає у сільській місцевості піднесення на належний високий рівень аграрного сектора економіки стає завданням № 1, основним моментом якого є вирішення питання технічного забезпечення аграріїв. Сільське господарство -  це єдина галузь, що залежить від дії природно-економічних факторів, які дуже важко спрогнозувати та виробити адекватні стратегії щодо нейтралізації їх негативного впливу. Розвиток сільського господарства значною мірою визначається рівнем його технічного потенціалу, який є невід’ємною складовою виробничого потенціалу аграрного сектора і основою технічного прогресу в галузі. Адже, загально відомо, що якою б досконалою не була б технологія в системі землеробства, вона залишиться нездійсненою мрією, якщо не буде забезпечена такою ж досконалою технікою. Тому актуальною є проблема оптимізації процесу оновлення матеріально-технічної бази і забезпечення її ефективного використання.

З переходом на ринкові умови господарювання були зведені нанівець капіталовкладення  в аграрну сферу та економіку країни в цілому (рис. 1).

Рис. 1. Інвестиції в основний капітал в економіку країни

 та в сільське господарство, млн.грн.

 

Наведені дані на рис. 1 свідчать, що обсяг інвестицій за в основний капітал сільського господарства за період з 1990 по 2000  роки скоротився в 23,8 рази, при цьому в загальному обсязі  - з 21,3% до 3,5%. Ситуація значно покращилась за останні 10 років  (2000-2009 рр..) і на кінець 2009 року частка інвестиції в аграрний сектор в загальному обсязі становить 6,2 % та в порівнянні з 2000 роком збільшилась у понад 18,7 разів. Проте аграрна політика держави все ще недостатньо спрямовується на підтримку та ефективний розвиток сільського господарства, яке забезпечує продовольчу безпеку держави. Слід відмітити, що обсяг капітальних інвестицій в сільському господарстві на протязі періоду 1990-2009 років не перевищував 17 млн.грн. навіть в найкращі часи, при тому, що сільське господарство є галуззю стратегічної ваги.

Недостатні інвестиції зумовили високу збитковість сільськогосподарських підприємств, про що свідчить аналіз динаміки показників господарської діяльності сільськогосподарських підприємств України (табл. 1).

Таблиця 1

Динаміка показників господарської діяльності сільськогосподарських підприємств України

 

2000

2005

2006

2007

2008

2009

Чистий прибуток (збиток) в с/г підприємствах всього, млн.грн.

1410,8

3702,4

2731,8

7624,2

6041,8

7996,6

У розрахунку на 100 га с.-г. угідь, грн..

5689

88739

65549

183054

145145

192243

Рівень рентабельності (збитковості)  вся діяльність,  %

-1,0

6,8

2,8

15,6

13,4

13,8

у т.ч.:

 

 

 

 

 

 

-         рослинництва

30,8

7,9

11,3

32,7

19,6

16,9

-         тваринництва

-33,8

5,0

-11,0

-13,4

0,1

5,5

(за даними Держкомстату України)

 

Дослідження показують, що обсяг коштів державної підтримки сільського господарства не є суттєвим і практично не впливає на зміцнення фінансового стану агропідприємств. Аграрний сектор України включає в себе багато підприємств з різною спеціалізацією. До його складу відносяться, крім сільськогосподарських підприємств, підприємства, що обслуговують цю галузь: сервісні підприємства, які надають послуги, підприємства переробки тощо. Тому, з метою ефективного використання бюджетних коштів Уряду необхідно чітко визначити види підприємств, які необхідно підтримувати.
Одним з перспективних напрямків кредитування сільськогосподарських підприємств є довгострокове кредитування під заставу земельних ділянок, але цей механізм поки що існує лише теоретично і в силу ряду причин запрацює ще не скоро, оскільки вирішення цієї проблеми пов’язано з дуже великими перешкодами на різних рівнях.

На сьогоднішній день першочергово потребують державної підтримки підприємства, що займаються саме виробництвом сільськогосподарської продукції, тобто сировини (зерно, насіння соняшнику, цукровий буряк) і період обороту капіталу в яких наближається до 1 року. Слід зауважити, що нами в процесі аналізу та  розробки напрямків удосконалення державної підтримки підприємств аграрного сектору економіки перевага надається господарствам, які займаються виробництвом саме продукції рослинництва.

Дослідження інвестиційно-інноваційної діяльності сільськогосподарських підприємств вимагає комплексного підходу, який передбачає використання сукупності показників.

Слід зазначити, що розрахунки ефективності технічного і технологічного оновлення повинні мати перспективне спрямування як складова частина перспективи розвитку сільськогосподарського товаровиробника. Мета – виявити рівень вирішення проблем (або його обмеження) з підтриманням стабільності відтворення, що виникли в господарства.

Розрахунки ефективності перш за все необхідно здійснювати з позиції сільгосппідприємства як основної ланки технологічного оновлення, саме в якій формуються економічні результати, що в подальшому впливають на діяльність решти його учасників. Традиційні методи економічної статистики пропонують наступні методи: порівняння, балансовий, графічний, аналітичних групувань, рядів динаміки та інші. Можна застосувати математично-статистичні методи вивчення зв’язків, зокрема, кореляційний, індексний, регресійний аналіз, факторний аналіз. Дана група методів дозволить виявити вплив певних чинників  на результативну ознаку. Факторний аналіз доцільно застосовувати з метою визначення чинників, що впливають на розвиток технологічного оновлення  в Україні.

При розробці прогнозів застосовується система логічних методів, зокрема, анкетування, ситуаційний аналіз, експертні оцінки, метод логічного узагальнення. Умова достовірності даних методів – максимальна репрезентативність вибірки. Основний інструмент даної групи методів – анкета або лист опитування. Анкетне обстеження може проводитись серед керівників сільгосппідприємств, голів фермерських господарств, власників домашніх господарств на предмет їх поінформованості з питань механізмів технологічного оновлення, їх зацікавленість в ньому, виявити проблеми і перспективи подальшого застосування даного механізму.

При оцінюванні ефективності стану технологічного оновлення підприємства також застосовують методи оцінювання привабливості інвестицій: визначення чистої поточної вартості, розрахунок рентабельності інвестицій, розрахунок внутрішньої норми прибутку, розрахунок періоду окупності та визначення бухгалтерської окупності інвестицій.

Запропоновано систему показників оцінки ефективності лізингу. Кожен з показників заноситься до спеціальної таблиці, де сумується загальний показник, який містить синергічний ефект від агролізингу.

Система складається з груп показників:

абсолютні, відносні та показники економічної ефективності. Кожна група має свою підгрупу показників:

·       абсолютні аналітичні показники: дозволяють виявити стан розвитку лізингу за допомогою аналізу абсолютних показників: кількості лізингових компаній, кількість та вартість укладених угод в розрізі техніки та її стану;

·       аналіз відносних показників: частка техніки, наданої на умовах фінансового лізингу в загальному обсязі поставки техніки; структура лізингових угод за тривалістю дії угод, за видами техніки, за видами діяльності;

·       аналіз середніх показників.

При оцінці ефективності лізингу як економічного інструменту слід проводити комплексну оцінку за наступними категоріями:

-        технічні: характеризують повноту ресурсного забезпечення технологічного процесу;

-        техніко-економічні – характеризують техніко - економічний рівень технологічного процесу з боку економічності, ресурсозбереження, енергозбереження. Дана категорія включає рівень злагодженості нової техніки з наявною раніше; іншими словами, оцінюється майновий лізинговий потенціал підприємства;

-        фінансово-економічні – результати використання лізингового майна з точки зору перевищення доходів лізингоодержувача над витратами по лізинговому договору. Оцінюється фінансовий потенціал лізингу та можливості підприємства.

-        узагальнюючим показником є інтегральна оцінка, яка дозволяє оцінити економічний потенціал підприємства. Інтегральна оцінка фінансового стану лізингоодержувача визначається по показникам всіх аналітичних груп.

Вагові значення коефіцієнтів визначаються з урахуванням важливості факторів, які впливають на оцінку фінансового лізингу одночасно по кожній групі показників визначається свій внутрішній ваговий коефіцієнт (від 1 до 5): «дуже добре» - 5; «добре» - 4; «задовільно» - 3; «погано» - 2; «дуже погано» - 1 бал. Сумарне значення по кожній групі показників необхідно помножити на ваговий коефіцієнт (табл.2).

При виборі напрямку інноваційного проекту технологічного оновлення перед прийняттям рішення щодо його інвестування необхідно оцінити потенційну значущість кожного з можливих варіантів реалізації проекту для виявлення оптимального варіанту. Оцінку необхідно проводити за наступними критеріями: науково-технічними, економіко - екологічними та соціальними показниками проекту.

 

 

 

Таблиця 2

Ефективність інноваційного проекту технологічного оновлення

Найменування показника

Доля показника, %

Дуже добре

Добре

Задовільно

Погано

Дуже погано

Значення (вага х оцінка)

5

4

3

2

1

1.Повнота ресурсного забезпечення

10

+

 

 

 

 

50

2. Економічність при використання в технологічному процесі

10

 

+

 

 

 

40

3.Рівень ресурсозбереження

5

 

 

+

 

 

30

4.Рівень енергозбереження

5

 

 

+

 

 

30

5.Кадрова відповідність

10

 

+

 

 

 

40

6. Рівень підвищення обсягів  виробленої продукції

20

+

 

 

 

 

50

7. Рівень підвищення виручки від реалізації

20

+

 

 

 

 

50

8. Рівень підвищення рентабельності виробництва

30

+

 

 

 

 

50

100. Сумарне значення

100

 

 

 

 

 

340

 

Науково-технічний ефект технічного оновлення полягає у ступені впровадження досягнень розвитку різних галузей науки, техніки і технологій -  створення матеріальних інновацій. Наукові знання є базою реалізуємих інноваційних процесів. Науково-технічні показники запровадженого нововведення відображають комерційну значущість здійснених наукових досліджень. Для визначення науково-технічного ефекту можуть бути використані оціночні показники, виражені в балах, що враховують новизну, винахідницький рівень і практичну користь нововведення.

Економіко - екологічний ефект інновацій виражається у прискоренні господарських процесів, скороченні витрат на виробництво продукції та наданні послуг поряд з ресурсозбереженням, енергоємністю, рівнем забруднення навколишнє середовище.  Екологічний ефект визначається здатністю інновації при виробництві, експлуатації та утилізації не надавати негативного впливу на навколишнє середовище. Економічна ефективність нововведення залежить від масштабів використання і ступеня його диверсифікації в різних галузях економіки. Високий економічний результат нововведення стимулює подальший розвиток інноваційної діяльності, зміцнює конкурентні позиції підприємства на ринку.

Слід зазначити, що поряд із визначенням економічної ефективності нововведення необхідно розраховувати величину інноваційних ризиків. При визначенні екологічної оцінки інноваційного проекту враховуються потенційні екологічні ризики, що відображають рівень його екологічної безпеки. Прогнозні оцінки економічного ефекту коригуються з урахуванням ризиків, що виникають при реалізації інноваційної діяльності.

Соціальний ефект нововведень полягає в створенні додаткових робочих місць, сприянню підвищення добробуту суспільства, підвищення якості життя та умов праці, збільшення продуктивності.

Однак поряд з позитивними властивостями нововведення можуть викликати негативний вплив. Прискорення циклу "наука - техніка - виробництво" призводить до інтенсифікації виробництва, посилення техногенного впливу на природу і забруднення навколишнього середовища.

З метою збереження своїх позицій на ринку і забезпечення високої конкурентоспроможності товарів підприємства створюють високотехнологічну, наукомістку продукцію, формуючи нові ринки збуту. Високий ринковий попит на новинки визначає характер сучасного виробництва в промислово розвинених країнах, особливістю якого є випуск товарів з коротким життєвим. В результаті прискорення інноваційних процесів вироби можуть застаріти, ледве поступивши на ринок. При цьому виникає подвійний негативний ефект: економічна - витрати по створенню інновації, не компенсовані доходами, і екологічний - використання природних ресурсів і додаткові відходи виробництва.

Економіко-екологічна ефективність інноваційного впровадження нової сільськогосподарської техніки (обладнання), яка отримується замість застарілої, можна визначити використовуючи наступну систему показників:

1)                    порівнюючи обсяги V (volume) виробленої продукції за використанням нової (new) та застарілої (out-of-date) сільськогосподарської техніки  Vn та Vo, при цьому економічно ефективним буде  Vn > Vo.;

2)                    порівнюючи виручку від реалізації продукції R (revenues from the sales), отриманої за використанням нової та застарілої сільськогосподарської техніки  Rn та Ro, при цьому економічно ефективним буде  Rn > Ro.;

3)                    порівнюючи валовий GP (gross profit) прибуток та чистий NP (net profit) прибуток , так як, кінцевий результат роботи підприємства, як відомо, оцінюється рівнем ефективності його господарської діяльності: загальним обсягом одержаного прибутку. Життєдіяльність підприємства багато в чому залежить саме від того, якою мірою забезпечена фінансова віддача ресурсів та наскільки досягається рівень прибутковості в процесі формування витрат. Отже, економічно ефективним буде: GPn  > GPo  та NPn  > NPo.

4)                    порівнюючи рентабельність продаж сільськогосподарської продукції P (profitableness), виробленої продукції за використанням нової та застарілої сільськогосподарської техніки  Pn та Po, при цьому економічно ефективним буде  Pn > Po;

розраховуємо також показник рентабельності на одну гривню отриманого на умовах фінансового лізингу майна.

Маємо систему показників, на підставі якої сільськогосподарське підприємство матиме змогу прийняти рішення щодо інвестування оновлення основних засобів за використанням механізму лізингу чи то іншого, порівнюючи варіанти. Як метод оцінки ефективності застосування механізму лізингу доцільно скористатися методом чистої поточної вартості. Він ґрунтується на зіставлення двох грошових потоків.

Відповідно, необхідно переглянути науково-методичний підхід до оцінки економічної ефективності використання лізингу, який, на відміну від існуючих, передбачав би врахування показників еколого-економічного ефекту при використанні еколого орієнтованої та ресурсозберігаючої техніки, отриманої на умовах лізингу порівняно з існуючою. Отже, при обрахуванні переваг застосування лізингу порівняно з іншими альтернативними джерелами фінансування:

- у випадку лізингу

 + ΔD,                                                                    (1)

де   - періодичний лізинговий платіж;

      - ставка податку на прибуток;

       - попередня оплата;

      r - норма дисконтування;

      ΔD - екологічні збитки від застосування техніки

             (екологічні платежі, штрафи);

       tперіод фінансування.

 

- у випадку  використання банківського кредиту

 

  + ΔD,                      (2)

 

де    - періодичний платіж;

        - сума відсотків за кредит в періоді t;

       - податкова пільга по відсоткам за кредит;

        - податкова пільга на амортизацію;

       - величина залишкової вартості майна на кінець строку договору.

 

  Процес технологічного оновлення сільгосппідприємства – від концептуальної ідеї і до практичної реалізації проекту, експлуатації техніки, виробництва продукції і закінчення строку відповідної угоди – можна відтворити у вигляді алгоритму політики підприємства (рис. 2).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Рис. 2. Блок-схема алгоритму оцінки ефективності лізингу як економічного інструменту інноваційного оновлення підприємства

 

Узагальнюючи, зазначимо, що зростання  затребуваності  лізингу для інноваційної діяльності підприємств ставить перед необхідністю вивчення можливих загроз стійкості лізингових операцій, які можна поділити на групи: об’єктивні та суб’єктивні загрози. При цьому до об’єктивних загроз стійкості лізингових операцій віднесемо;

-        несприятлива державна податкова політика  по відношенню до лізингу;

-        відсутність сучасної актуальної правової бази;

-        низька зацікавленість банківських установ у залученні до фінансування лізингу;

-        відсутність структури, яка б організовувала і контролювала процес лізингу (приміром, НБУ по відношенню до банківських установ.

До об’єктивних загроз стійкості лізингових операцій доцільно віднести:

-        незнання законодавчої бази, яка регулює проведення лізингових операцій;

-        незнання ринку лізингових послуг;

-        низький рівень якості лізингових послуг;

-        відсутність необхідних фінансових чи технічних засобів;

-        низька платоспроможність та фінансова дисципліна підприємств.

Перераховані групи загроз негативно впливають на стійкість лізингових операцій і є взаємопов’язаними та взаємозалежними, що, відповідно, не дає підприємствам можливості ефективно  впроваджувати інноваційні проекти. Прогнозування і аналіз цих загроз є важливим напрямком у вивченні для підприємствами з метою їх передбачення та запобігання.

 Для підвищення довіри до механізму фінансового лізингу зі сторони всіх його учасників необхідно вирішити проблему стійкості лізингових операцій в Україні, що, в свою чергу, буде сприяти покращенню інноваційного розвитку підприємств.

Висновки

Ефективність національної економіки та аграрного сектора зокрема, залежить від наявності необхідних інвестиційних ресурсів та їх раціонального використання для впровадження інноваційних проектів.  В очікуванні нового витка кризи банки будуть посилювати вимоги до фінансового стану позичальників, піднімати вартість і скорочувати ліміти фінансування, а також посилювати галузеві ліміти. Незалежні лізингові компанії та компанії при приватних банках, які здійснювали запозичення в європейських банках, можуть відчувати брак фінансування через зменшення лімітів. Все це негативно позначиться на діяльності незалежних компаній, але в той же час дозволить лізинговим компаніям при державних банках і природні монополії зміцнити свої позиції в традиційних сегментах діяльності і захопити лідерство в нових.

Оскільки на цій стадії розвитку ринку лізингу для клієнта при виборі інструмента фінансування ціновий фактор є визначальним, то, відповідно, в найближчий час перевага при виборі джерела фінансування інновацій підприємствами буду надаватись перевага механізму фінансового лізингу. Запропоновано підходи до моделювання механізму оцінки ефективності технічного та технологічного оновлення для сільськогосподарських підприємств та розроблено алгоритм оцінки ефективності фінансового лізингу як механізму його інноваційного оновлення. Сформовано етапи управління інвестиційною діяльністю, направленою на технологічне оновлення сільськогосподарських підприємств.

Комплексна  оцінка ефективності  інвестиційного проекту інноваційного технологічного оновлення сільськогосподарського підприємства визначається за системою показників, на підставі якої підприємство має змогу прийняти відповідне  рішення.

Розроблено блок-схему оцінки ефективності лізингу для підприємств аграрного сектору. Визначено основні ризики впровадження інноваційних проектів в розвиток підприємств.

Запропоновано методичний підхід до визначення оцінки ефективності використання фінансового лізингу шляхом розширення критеріїв оцінки через введення додаткової системи показників екологоефективності.

 

Література:

1.    Закон України "Про фінансовий лізинг" від 11.12.03 р. №1381-ІV// www. rada. kiev. ua.

2.    Василевская И.В. Инновационный менеджмент. Издательский дом «ИНФРА-М», «РИОР».-2005.-96с.

3.    Сулыма А.И. Группировка угроз, влияющих на устойчивость лизинговых операций // Культура народов Причерноморья. — 2004. — N55, Т.3. — С. 46-49.

4.    Циганов С.А. Організаційно – економічні аспекти використання лізингу// Економіка АПК.-1999.-№11.-с.66-71.

5.    Ярославський О. Лізинг в аграрному секторі економіки України// Лізинг в Україні.-2006.-18 липня – www.leasing.com.ua