УДК 261.2:930.2

Зражевський С. М.

ОСОБЛИВОСТІ ДОСЛІДЖЕННЯ В ІСТОРИЧНИХ ДОКУМЕНТАЛЬНИХ ДЖЕРЕЛАХ ЯВИЩА ЯЗИЧНИЦТВА ТА ЙОГО ВПЛИВУ НА ХРИСТИЯНСЬКУ РЕЛІГІЮ

Державний вищий навчальний заклад «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди»

In the article the features of research in the historical documentary sources of the phenomenon of paganism and his influence are examined on christianity. An author pays regard to originality of sources on the basis of which research workers analyse the phenomenon of religious syncretism

Key words: documentary sources; syncretism; christians; paganism

У статті розглядаються особливості дослідження в історичних документальних джерелах явища язичництва та його впливу на християнство. Автор звертає увагу на своєрідність джерел, на основі яких науковці аналізують феномен релігійного синкретизму

Ключові слова: документальні джерела; синкретизм; християни; язичництво

Однією з проблем, мабуть найбільш суттєвою, в процесі дослідження язичництва та його впливу на християнську релігію є проблема історичних документальних джерел, на основі яких можливо аналізувати феномен релігійного синкретизму.

Документальні джерела, які висвітлюють історію зародження та розвитку цього явища, не повні. Ми оперуємо даними, що не відбивають час виникнення тих або інших поглядів, які належать, можливо, до різних періодів в історії розвитку язичницьких уявлень, і це дуже ускладнює аналіз. Про це, зокрема, писав Дмитро Антонович у своїй праці «Передхристиянська релігія українського народу», де зазначав, що «дати характеристику української передхристиянської релігії надзвичайно важко. Відомостей про дохристиянську релігію дійшло до нас дуже мало, і то в джерелах дуже сумнівних. Почати з того, що автори всіх старих літературних пам’яток були християни і з ненавистю ставилися до віри старої часів передхристиянських. Крім того, часто буває важко установити, які фрагменти в пізніших списках старих творів є автентичні, а які є пізнішими вставками переписувачів, що також, як християни, вважали потрібним згущувати фарби щодо «нечестя і поганства» старих часів. Ці переписувачі могли давати вставки від себе до старих текстів, найменше журячись правдоподібністю своїх полемічних випадів проти поганства. Так само діяли і пізніші редактори, що перередагували старіші літописні списки» [1].

Таким чином, особливість фактичного матеріалу полягає в тому, що спосіб його вираження потребує осмислення, щоб зрозуміти закладений схований зміст, ясний і очевидний у той далекий час, але важко відтворюваний і сприйманий тепер. Багато чого могло забутися, перемінити споконвічний вигляд. Окреме питання являє собою вірогідність відомостей, що дійшли до нас, тому що будучи елементами історії вони мали свою політичну долю, значення й роль і, по суті, не були покликані бути об’єктивним відображенням дійсності, будучи лише спробами сил, що стояли за ними, реалізувати свої інтереси. Слов’янські язичницькі ідеї дійшли до нас у сильно перекрученому і неповному виді й внаслідок цього здаються суперечливими.

Насамперед звернемо увагу на своєрідність джерельної бази, на яку змушені спиратися дослідники. Один із відомих фахівців у галузі вивчення східнослов’янського язичництва Володимир Топоров характеризує її так: «Джерела відомостей про богів досить різноманітні, але серед них немає жодного прямого, досить повного і, головне, «внутрішнього», що представляє саму язичницьку традицію джерела, яке можна було б визнати цілком надійним і адекватним переданому змісту» [2, с. 127].

Інформація про богів свідомо неповна, звичайно дається у висвітленні «зовнішнього» спостерігача з неминучими помилками, перекручуваннями, поза відповідним контекстом. Серед джерел, що містять відомості про богів, істотне місце займають середньовічні письмові тексти: твори Прокопія «Про війну з готами» VI ст. і окремі свідчення більш пізніх візантійських авторів, описування арабськими авторами слов’янських земель, середньовічні хроніки, аннали, історичні твори: початковий літопис «Повість минулих років», «Хроніка» Титмара Мерзенбурзького (близько 1012-1018 рр.), «Діяння гамбурзьких єпископів Алдама Бременського (близько 1074-1075 рр.), «Слов’янська хроніка» Гельмольда із Босау (близько 1167-1168 рр.), три біографії Оттона, єпископа Бамбергського (середина XII ст.); скандинавські джерела «Діяння датців» Саксона Граматика (2-а половина XII ст.) та ін.; твори ранньохристиянської епохи полемічного характеру (проповіді, викриття, «слова» проти язичництва) тощо. Сюди ж слід віднести деякі старі тексти зі згадуванням богів («Слово о полку Ігоревім»). Як вторинні джерела слід розглядати твори, що з’явилися пізніше, коли язичництво було вже практично переборене, у всякому разі на рівні богів, і автори опиралися на старі джерела або на свою фантазію, підкріплювану іноді античними паралелями. Характерним прикладом цьому є «Історія Польщі» Яна Длугоша (середина XV ст.), Густинський літопис, роботи Зиґмунда Герберштейна – аж до перших дослідів Василя Татищева (перша половина XVIII ст.) та інших.

Отже, проблема вивчення язичницьких вірувань та їх взаємозв’язок із християнською релігією є складною з погляду джерелознавства, оскільки письмова традиція фактично відсутня, а інші джерела потенційно суб’єктивні з погляду їхньої наукової оцінки, що значно ускладнює висвітлення проблеми існування релігійного синкретизму на теренах України.

Література:

Антонович Д. Передхристиянська релігія українського народу [Електронний ресурс] / Дмитро Антонович. – Режим доступу: http://litopys.org.ua/cultur/cult12.htm.Топоров В. Н. Миф. Ритуал. Символ. Образ: Исследования в области мифопоэтического: Избранное / Владимир Николаевич Топоров. – М.: Изд. группа «Прогресс-Культура», 1995. – 624 с.